LT

Lietuvos egzarcho kun. vienuolio Justino kreipimasis į pirmąją dvasininkų ir pasauliečių asamblėją

Vilnius, 2024 m. balandžio 13 d.

Brangūs broliai ir seserys Kristuje! Garbingieji mūsų Bažnyčios kunigai ir diakonai, mylimi ir gerbiami mūsų bendruomenių atstovai, broliai ir bičiuliai iš Katalikų, Liuteronų ir Reformatų Bažnyčių, gerbiamieji Lietuvos valstybės atstovai, padedantys mums patarimais ir parama, Ekscelencijos ambasadoriai, mieli draugai!

Man labai malonu šiandien jus visus čia pasveikinti. Dėkoju, kad atsiliepėte į mūsų kvietimą susirinkti į pirmąją Visuotinio patriarchato Lietuvos egzarchato asamblėją. Kiek daugiau nei prieš metus Lietuvoje lankėsi Jo Šventenybė Visuotinis patriarchas Baltramiejus. Jis pasirašė bendradarbiavimo sutartį su Lietuvos valstybe ir atkūrė neteisingai atimtą mūsų dvasininkų statusą. Tai buvo pirmieji žingsniai. Rugpjūčio 28 d. švęsime oficialų Konstantinopolio Šventojo Sosto buvimo Lietuvoje atkūrimą. Tai buvo būtent atkūrimas, nes Konstantinopolio Šventasis Sinodas ne tik nutraukė mūsų laikų neteisybę, bet ir atkūrė istorinį teisingumą.

Šiandien, praėjus septyniems mėnesiams, susirinkome pasakyti: per šį laiką visi, kiek mūsų yra, stengėmės padaryti viską, kas įmanoma, kad mūsų Bažnyčia tvirtai stovėtų dabar ir ateityje; kad pagarbiai ir nenutrūkstamai sektume savo tėvų pavyzdžiu, saugotume palikimą visų tų, kurie iki paskutinio žemiškojo gyvenimo atodūsio liudijo ortodoksų tikėjimą čia, palaimintoje Lietuvoje. Amžinas atminimas jiems visiems! Apie šiuos šventus žmones išgirsime iškart po sveikinimų prasidėsiančioje trumpoje istorinėje konferencijoje. Kalbant apie mus, mes taip pat kuriame istoriją, ir teduoda Dievas, kad ateitų diena, kai būsime pripažinti vertais visų tų aukų, kurias dėl mūsų ir mūsų vaikų sudėjo mūsų pirmtakai.

Asamblėja visada yra svarbus įvykis. Nors mūsų veiklos laikas buvo palyginti trumpas, ši asamblėja taip pat yra ir mūsų veiklos įvertinimas. Tai didelis įvykis, nes į asamblėją susirenka visi mūsų dvasinės šeimos nariai, kuriuos vienija bendras įsipareigojimas ir atsakomybė. Tai įvertinimo akimirka, nes tiek mes patys, tiek visuomenė šioje asamblėjoje galės susidaryti vaizdą, kas iš tiesų esame.

Žaviuosi Lietuvos žmonių gebėjimu išlikti ir išsaugoti savo tautinį tapatumą per visą ilgą ir kartais tragišką istoriją. Esu įsitikinęs, kad Lietuva yra pajėgi kurti saugią ir ilgalaikę ateitį, jei tik bus puoselėjamos pačios svarbiausios – dvasinės ir moralinės – vertybės. Šiuo požiūriu mūsų Egzarchatui tenka ypatingas vaidmuo visur, kur jo buvimas yra būtinas ir naudingas: švietimo, socialinio darbo, meno ir daugybėje kitų sričių. Turime stengtis liudyti būtent ten, kur Dievas mus šiandien pastatė – šiuolaikinės visuomenės širdyje, – ir tai daryti kūrybingai, vadovaudamiesi bendruomenišku požiūriu į visus Lietuvos žmones, atsisakydami bet kokios arogancijos ar egocentrizmo ir turėdami vienintelį tikslą – visapusiškai tarnauti Kristui, nuosekliai, nesavanaudiškai ir nuolankiai.

Gyvenime sutinkame daugybę žmonių, kai kuriuos iš jų – tik trumpam, tačiau kiekvieno žmogaus gyvenimas ir mirtis turi prasmę. Praeitis, dabartis ir ateitis taip pat turi prasmę. Todėl visada turime liudyti viltį, švelnumą ir rūpestį, kad ir kaip tai būtų sunku šiandieniame pasaulyje. Deja, pernelyg dažnai pamirštame, kad net labiausiai puolęs žmogus, kad ir koks jis būtų, išlieka Dievo vaikas, vertas besąlygiškos pagarbos. Nesvarbu, ar jis sutinka su mūsų pasaulio ir laikmečio vizija. Mes, Bažnyčia, turime apie tai kalbėti ir tai liudyti.

Kaip bendruomenei, mums svarbiausia suprasti, ką darome ir kur link einame. Norėčiau tikėti, kad šiandien pradedama bendrystė duos vaisių ir kad visi dar labiau susitelksime. Neužmirškime, jog Evangelijoje sakoma, kad dideli dalykai prasideda nuo garstyčios grūdelio. Dievas pasirinko mūsų mažą Bažnyčią šioje žemėje, kaip pasirinko mažą Betliejaus miestelį, kad jame gimtų, kaip pasirinko Mariją, nežinomą ir nereikšmingą mergelę, kad per ją ateitų į mūsų pasaulį, o ji taptų Dievo Motina ir Dievo Gimdytoja.

Dideli dalykai gimsta iš mažų tikriausiai todėl, kad taip viskas gali vystytis į gera lėtai, tyliai ir giliai, Dievo meilėje mūsų žmogiškumui ir kantrybėje, kuri yra gilus tos meilės dvelksmas. Taip elgtis reiškia teikti pirmenybę pastoracijai, rūpintis sielomis, o ne skaičiais.

Nesileiskime blaškomi arogancijos tų Bažnyčių, kurios savo galią grindžia „masiškumu“. Tikrasis Bažnyčios atsinaujinimas negali prasidėti nuo „masių“, bet tik nuo mažų sąjūdžių. Bažnyčia yra ne laisvoji rinka, o šeima, kurioje savo brolius ir seseris Kristuje priimame kaip Dievo dovaną.

Kai kurie visiems žinomi Ortodoksų Bažnyčios lyderiai nesiliauja kartoti, tarsi tai būtų savaime suprantama, kad mūsų Bažnyčia neišsilaikys. Jie klysta! Bažnyčia gyvuoja viltimi – mažo garstyčios grūdelio viltimi, – o ne vienos ar kitos sistemos ar struktūros, kad ir kokia galinga ji būtų, jėga. Tačiau tai pirmiausia priklauso nuo mūsų, nuo to, kiek pastangų dedame per kiekvieną išbandymą, kad kiekvienoje situacijoje su Šventosios Dvasios džiaugsmu priimtume Viešpaties žodį (1 Tes 1, 6). Taip pat manau, kad svarbiausia yra ne audringas mūsų vidinių ar administracinių struktūrų pertvarkymas, bet mūsų šventosios ortodoksijos, kurią mums perdavė apaštalai, pagrindų ir pačios prigimties puoselėjimas.

Neskubėdami, lėtai ir nuosekliai pradėkime asamblėjos darbą.

Linkiu jums vaisingos, įkvepiančios ir Dievo palaimintos dienos!

Patriarcho egzarchas Lietuvoje
† Justinas

EN

Address of Exarch in Lithuania Hieromonk Justin to the First Assembly of Clergy and Laity

Vilnius, 13 April 2024

Dear brothers and sisters in Christ! Reverend priests and deacons of our Church, beloved and respected representatives of our communities, brothers and friends from the Catholic, Lutheran and Reformed Churches, distinguished representatives of the Lithuanian State who assist us with their counsel and support, Your Excellencies the Ambassadors, dear friends!

It gives me great pleasure to welcome you all here today. Thank you for responding to our invitation to gather for the first assembly of the Exarchate of the Ecumenical Patriarchate in Lithuania. A little more than a year ago, His All-Holiness Ecumenical Patriarch Bartholomew visited Lithuania. He signed an agreement on cooperation with the Lithuanian State and restored the status that had unjustly been taken from our clergy. These were the first steps. On 28 August, we shall celebrate the official restoration of the presence of the Holy See of Constantinople in Lithuania. It was indeed a restoration, because the Holy Synod of Constantinople not only brought an end to a contemporary injustice but also restored historical justice.

Today, seven months later, we have gathered to say that throughout this period every one of us has sought to do everything possible to ensure that our Church stands firmly both now and in the future; that we may respectfully and continuously follow the example of our fathers and preserve the legacy of all those who, until the final breath of their earthly lives, bore witness to the Orthodox faith here in blessed Lithuania. May their memory be eternal! We shall hear about these holy people during the brief historical conference that will begin immediately after the greetings. As for us, we too are making history. May God grant that the day will come when we are deemed worthy of all the sacrifices made by our predecessors for us and our children.

An assembly is always an important event. Although the period of our activity has been relatively short, this assembly also provides an opportunity to evaluate our work. It is a major event because all the members of our spiritual family, united by a common commitment and responsibility, gather together. It is a moment of evaluation because both we ourselves and society will be able to form a picture of who we truly are.

I admire the ability of the Lithuanian people to survive and preserve their national identity throughout their long and sometimes tragic history. I am convinced that Lithuania is capable of building a secure and lasting future if the most important spiritual and moral values are cultivated. In this respect, our Exarchate has a special role wherever its presence is necessary and beneficial: in education, social work, the arts and many other fields. We must strive to bear witness precisely where God has placed us today—in the heart of contemporary society—and to do so creatively, with a sense of community embracing all the people of Lithuania, rejecting every form of arrogance and egocentrism and pursuing a single purpose: to serve Christ fully, consistently, selflessly and humbly.

In life we meet many people, some only briefly, yet the life and death of every person have meaning. The past, present and future also have meaning. We must therefore always bear witness to hope, gentleness and care, however difficult that may be in today’s world. Sadly, we too often forget that even the most fallen person, whoever he or she may be, remains a child of God and is worthy of unconditional respect. It does not matter whether that person agrees with our vision of the world and our time. We, the Church, must speak about this and bear witness to it.

As a community, what matters most is that we understand what we are doing and where we are going. I would like to believe that the communion begun today will bear fruit and unite us even more closely. Let us not forget that the Gospel teaches us that great things begin with a mustard seed. God chose our small Church in this land, just as He chose the small town of Bethlehem in which to be born, and just as He chose Mary, an unknown and seemingly insignificant maiden, through whom to enter our world and who became the Mother of God and the Theotokos.

Great things probably arise from small beginnings because in this way everything can develop for the good—slowly, quietly and deeply—in God’s love for our humanity and in patience, which is the profound breath of that love. To act in this way means giving priority to pastoral ministry, caring for souls rather than numbers.

Let us not be distracted by the arrogance of Churches that base their power on “mass numbers”. The true renewal of the Church cannot begin with “the masses”, but only with small movements. The Church is not a free market but a family in which we receive our brothers and sisters in Christ as a gift from God.

Certain well-known leaders of the Orthodox Church never cease repeating, as though it were self-evident, that our Church will not endure. They are mistaken! The Church lives by hope—the hope of the small mustard seed—and not by the power of any system or structure, however mighty it may be. Yet this depends first of all upon us: upon how much effort we make in every trial to receive the word of the Lord with the joy of the Holy Spirit in every circumstance (1 Thess 1:6). I also believe that what matters most is not a turbulent reorganisation of our internal or administrative structures, but the cultivation of the foundations and very nature of our holy Orthodoxy, handed down to us by the Apostles.

Without haste, let us begin the work of the assembly slowly and consistently.

I wish you a fruitful, inspiring and God-blessed day!

Patriarchal Exarch in Lithuania
† Justinus

GR

Προσφώνηση του Εξάρχου στη Λιθουανία, Ιερομονάχου Ιουστίνου, προς την πρώτη Συνέλευση κληρικών και λαϊκών

Βίλνιους, 13 Απριλίου 2024

Αγαπητοί αδελφοί και αδελφές εν Χριστώ! Ευλαβέστατοι ιερείς και διάκονοι της Εκκλησίας μας, αγαπητοί και σεβαστοί εκπρόσωποι των κοινοτήτων μας, αδελφοί και φίλοι από τη Ρωμαιοκαθολική, τη Λουθηρανική και τη Μεταρρυθμισμένη Εκκλησία, αξιότιμοι εκπρόσωποι του λιθουανικού κράτους, οι οποίοι μας συνδράμετε με τις συμβουλές και την υποστήριξή σας, Εξοχότατοι Πρέσβεις, αγαπητοί φίλοι!

Αποτελεί μεγάλη χαρά για εμένα να σας καλωσορίζω όλους σήμερα εδώ. Σας ευχαριστώ που ανταποκριθήκατε στην πρόσκλησή μας να συγκεντρωθούμε για την πρώτη Συνέλευση της Εξαρχίας του Οικουμενικού Πατριαρχείου στη Λιθουανία. Πριν από λίγο περισσότερο από έναν χρόνο επισκέφθηκε τη Λιθουανία η Α.Θ. Παναγιότης ο Οικουμενικός Πατριάρχης Βαρθολομαίος. Υπέγραψε συμφωνία συνεργασίας με το λιθουανικό κράτος και αποκατέστησε το καθεστώς που είχε αδίκως αφαιρεθεί από τους κληρικούς μας. Αυτά ήταν τα πρώτα βήματα. Στις 28 Αυγούστου θα εορτάσουμε την επίσημη αποκατάσταση της παρουσίας του Ιερού Θρόνου της Κωνσταντινουπόλεως στη Λιθουανία. Επρόκειτο πράγματι για αποκατάσταση, διότι η Αγία και Ιερά Σύνοδος της Κωνσταντινουπόλεως όχι μόνο έθεσε τέλος σε μία σύγχρονη αδικία, αλλά αποκατέστησε και την ιστορική δικαιοσύνη.

Σήμερα, επτά μήνες αργότερα, συγκεντρωθήκαμε για να πούμε ότι κατά το διάστημα αυτό όλοι μας προσπαθήσαμε να κάνουμε ό,τι ήταν δυνατό, ώστε η Εκκλησία μας να στέκεται σταθερή τώρα και στο μέλλον· ώστε να ακολουθούμε με σεβασμό και συνέπεια το παράδειγμα των πατέρων μας και να διαφυλάσσουμε την παρακαταθήκη όλων εκείνων που μέχρι την τελευταία πνοή της επίγειας ζωής τους μαρτύρησαν την Ορθόδοξη πίστη εδώ, στην ευλογημένη Λιθουανία. Αιωνία η μνήμη όλων αυτών! Για τους ιερούς αυτούς ανθρώπους θα ακούσουμε κατά τη σύντομη ιστορική ημερίδα που θα αρχίσει αμέσως μετά τους χαιρετισμούς. Όσο για εμάς, και εμείς γράφουμε ιστορία. Είθε ο Θεός να δώσει να έλθει η ημέρα κατά την οποία θα κριθούμε άξιοι όλων των θυσιών που έκαναν οι προκάτοχοί μας για εμάς και τα παιδιά μας.

Η Συνέλευση αποτελεί πάντοτε σημαντικό γεγονός. Μολονότι το διάστημα της δράσεώς μας υπήρξε σχετικά σύντομο, η Συνέλευση αυτή αποτελεί και αποτίμηση του έργου μας. Είναι σπουδαίο γεγονός, διότι συγκεντρώνονται όλα τα μέλη της πνευματικής μας οικογένειας, ενωμένα από κοινή δέσμευση και ευθύνη. Είναι στιγμή αποτιμήσεως, κατά την οποία τόσο εμείς όσο και η κοινωνία θα μπορέσουμε να διαμορφώσουμε μία εικόνα για το ποιοι πραγματικά είμαστε.

Θαυμάζω την ικανότητα του λιθουανικού λαού να επιβιώνει και να διατηρεί την εθνική του ταυτότητα σε ολόκληρη τη μακρά και ενίοτε τραγική ιστορία του. Είμαι πεπεισμένος ότι η Λιθουανία μπορεί να οικοδομήσει ένα ασφαλές και σταθερό μέλλον, εφόσον καλλιεργούνται οι σημαντικότερες πνευματικές και ηθικές αξίες. Από αυτή την άποψη, η Εξαρχία μας έχει ιδιαίτερο ρόλο όπου η παρουσία της είναι αναγκαία και ωφέλιμη: στην εκπαίδευση, την κοινωνική διακονία, την τέχνη και πολλούς άλλους τομείς. Οφείλουμε να δίνουμε τη μαρτυρία μας εκεί ακριβώς όπου μας τοποθέτησε σήμερα ο Θεός —στην καρδιά της σύγχρονης κοινωνίας— και να το πράττουμε δημιουργικά, με πνεύμα κοινωνίας προς όλους τους ανθρώπους της Λιθουανίας, απορρίπτοντας κάθε αλαζονεία και εγωκεντρισμό και έχοντας έναν μόνο σκοπό: να υπηρετούμε πλήρως τον Χριστό, με συνέπεια, ανιδιοτέλεια και ταπείνωση.

Στη ζωή συναντούμε πολλούς ανθρώπους, μερικούς μόνο για λίγο, όμως η ζωή και ο θάνατος κάθε ανθρώπου έχουν νόημα. Το παρελθόν, το παρόν και το μέλλον έχουν επίσης νόημα. Οφείλουμε, λοιπόν, να μαρτυρούμε πάντοτε την ελπίδα, την πραότητα και τη φροντίδα, όσο δύσκολο και αν είναι αυτό στον σημερινό κόσμο. Δυστυχώς, λησμονούμε πολύ συχνά ότι ακόμη και ο πλέον πεπτωκώς άνθρωπος, όποιος και αν είναι, παραμένει τέκνο του Θεού και είναι άξιος απροϋπόθετου σεβασμού. Δεν έχει σημασία αν συμφωνεί με τη δική μας θεώρηση του κόσμου και της εποχής. Εμείς, η Εκκλησία, οφείλουμε να μιλούμε γι’ αυτό και να το μαρτυρούμε.

Ως κοινότητα, το σημαντικότερο είναι να κατανοούμε τι κάνουμε και προς τα πού πορευόμαστε. Θα ήθελα να πιστεύω ότι η κοινωνία που αρχίζει σήμερα θα καρποφορήσει και θα μας ενώσει ακόμη περισσότερο. Ας μη λησμονούμε ότι το Ευαγγέλιο μάς διδάσκει πως τα μεγάλα πράγματα αρχίζουν από έναν κόκκο σινάπεως. Ο Θεός επέλεξε τη μικρή Εκκλησία μας σε αυτή τη γη, όπως επέλεξε τη μικρή πόλη της Βηθλεέμ για να γεννηθεί και όπως επέλεξε τη Μαρία, μία άγνωστη και φαινομενικά ασήμαντη κόρη, για να έλθει δι’ αυτής στον κόσμο μας και να την καταστήσει Μητέρα του Θεού και Θεοτόκο.

Τα μεγάλα πράγματα γεννώνται από τα μικρά, πιθανώς διότι έτσι τα πάντα μπορούν να εξελιχθούν προς το καλό αργά, ήσυχα και βαθιά, μέσα στην αγάπη του Θεού για την ανθρώπινη φύση μας και στην υπομονή, η οποία αποτελεί τη βαθιά πνοή αυτής της αγάπης. Το να ενεργούμε έτσι σημαίνει να δίνουμε προτεραιότητα στην ποιμαντική διακονία και να φροντίζουμε τις ψυχές και όχι τους αριθμούς.

Ας μην παρασυρόμαστε από την αλαζονεία Εκκλησιών που θεμελιώνουν τη δύναμή τους στη «μαζικότητα». Η αληθινή ανανέωση της Εκκλησίας δεν μπορεί να αρχίσει από τις «μάζες», αλλά μόνο από μικρές κινήσεις. Η Εκκλησία δεν είναι ελεύθερη αγορά, αλλά οικογένεια, στην οποία δεχόμαστε τους αδελφούς και τις αδελφές μας εν Χριστώ ως δώρο του Θεού.

Ορισμένοι γνωστοί ηγέτες της Ορθόδοξης Εκκλησίας δεν παύουν να επαναλαμβάνουν, σαν να ήταν αυτονόητο, ότι η Εκκλησία μας δεν θα αντέξει. Πλανώνται! Η Εκκλησία ζει με την ελπίδα —την ελπίδα του μικρού κόκκου σινάπεως— και όχι με τη δύναμη οποιουδήποτε συστήματος ή δομής, όσο ισχυρή και αν είναι. Αυτό, όμως, εξαρτάται πρωτίστως από εμάς, από την προσπάθεια που καταβάλλουμε σε κάθε δοκιμασία, ώστε σε κάθε περίσταση να δεχόμαστε τον λόγο του Κυρίου με τη χαρά του Αγίου Πνεύματος (Α΄ Θεσ 1, 6). Πιστεύω επίσης ότι το σημαντικότερο δεν είναι μία θυελλώδης αναδιοργάνωση των εσωτερικών ή διοικητικών δομών μας, αλλά η καλλιέργεια των θεμελίων και της ίδιας της φύσεως της Αγίας Ορθοδοξίας μας, την οποία μας παρέδωσαν οι Απόστολοι.

Χωρίς βιασύνη, αργά και με συνέπεια, ας αρχίσουμε τις εργασίες της Συνελεύσεως.

Σας εύχομαι μία καρποφόρα, εμπνευσμένη και ευλογημένη από τον Θεό ημέρα!

Πατριαρχικός Έξαρχος στη Λιθουανία
† Ιουστίνος

UA

Звернення Екзарха в Литві ієромонаха Юстина до першої асамблеї духовенства і мирян

Вільнюс, 13 квітня 2024 року

Дорогі брати і сестри у Христі! Всечесні священники й диякони нашої Церкви, улюблені та шановні представники наших громад, брати і друзі з Католицької, Лютеранської та Реформатської Церков, високоповажні представники Литовської держави, які допомагають нам своїми порадами й підтримкою, Ваші Високоповажності посли, дорогі друзі!

Мені надзвичайно приємно сьогодні вітати всіх вас тут. Дякую, що відгукнулися на наше запрошення зібратися на першу асамблею Екзархату Вселенського Патріархату в Литві. Трохи більше року тому Литву відвідав Його Всесвятість Вселенський Патріарх Варфоломій. Він підписав угоду про співпрацю з Литовською державою і відновив несправедливо відібраний статус наших священнослужителів. Це були перші кроки. 28 серпня ми відзначатимемо офіційне відновлення присутності Святого Константинопольського Престолу в Литві. Це було саме відновлення, адже Священний Синод Константинополя не лише поклав край несправедливості наших часів, але й відновив історичну справедливість.

Сьогодні, через сім місяців, ми зібралися, щоб сказати: протягом цього часу кожен із нас намагався зробити все можливе, аби наша Церква твердо стояла тепер і в майбутньому; щоб ми з пошаною і послідовністю наслідували приклад наших отців та зберігали спадщину всіх тих, хто до останнього подиху земного життя свідчив православну віру тут, у благословенній Литві. Вічна їм усім пам’ять! Про цих святих людей ми почуємо на короткій історичній конференції, яка розпочнеться відразу після привітань. Щодо нас, то ми також творимо історію. Нехай Бог дасть, щоб настав день, коли ми будемо визнані гідними всіх жертв, принесених нашими попередниками заради нас і наших дітей.

Асамблея завжди є важливою подією. Хоча час нашої діяльності був порівняно коротким, ця асамблея також дає можливість оцінити нашу працю. Це велика подія, адже на неї збираються всі члени нашої духовної родини, об’єднані спільним зобов’язанням і відповідальністю. Це мить оцінювання, коли і ми самі, і суспільство зможемо скласти уявлення про те, ким ми є насправді.

Я захоплююся здатністю литовського народу виживати й зберігати свою національну ідентичність упродовж усієї довгої та часом трагічної історії. Я переконаний, що Литва здатна будувати безпечне і тривале майбутнє, якщо плекатиме найважливіші духовні й моральні цінності. У цьому сенсі нашому Екзархату належить особлива роль усюди, де його присутність необхідна і корисна: в освіті, соціальному служінні, мистецтві та багатьох інших сферах. Ми повинні свідчити саме там, де Бог поставив нас сьогодні, — у серці сучасного суспільства, — і робити це творчо, зі спільнотним ставленням до всіх людей Литви, відкидаючи будь-яку зарозумілість та егоцентризм і маючи єдину мету: цілковито служити Христові — послідовно, безкорисливо і смиренно.

У житті ми зустрічаємо багато людей, декого лише ненадовго, однак життя і смерть кожної людини мають сенс. Минуле, сучасне й майбутнє також мають сенс. Тому ми завжди повинні свідчити надію, лагідність і турботу, хоч би як важко це було в сучасному світі. На жаль, ми надто часто забуваємо, що навіть найбільш занепала людина, ким би вона не була, залишається Божою дитиною, гідною безумовної поваги. Не має значення, чи погоджується вона з нашим баченням світу і нашого часу. Ми, Церква, повинні про це говорити і свідчити.

Для нас як спільноти найважливіше розуміти, що ми робимо і куди прямуємо. Хотілося б вірити, що сопричастя, яке починається сьогодні, принесе плоди і ще більше нас об’єднає. Не забуваймо, що Євангеліє навчає: великі речі починаються з гірчичного зерна. Бог обрав нашу малу Церкву на цій землі, як обрав мале місто Вифлеєм, щоб у ньому народитися, і як обрав Марію, нікому не відому й незначну діву, щоб через неї прийти у наш світ, а вона стала Матір’ю Божою і Богородицею.

Великі речі народжуються з малих, імовірно, тому, що так усе може розвиватися на добро — повільно, тихо і глибоко, у Божій любові до нашої людськості та в терпінні, яке є глибоким подихом цієї любові. Так діяти означає надавати перевагу пастирському служінню, дбати про душі, а не про числа.

Не дозволяймо відволікати себе зарозумілості Церков, які засновують свою силу на «масовості». Справжнє оновлення Церкви не може початися з «мас», а лише з малих рухів. Церква — не вільний ринок, а родина, у якій ми приймаємо своїх братів і сестер у Христі як Божий дар.

Деякі всім відомі провідники Православної Церкви не припиняють повторювати, наче це очевидно, що наша Церква не встоїть. Вони помиляються! Церква живе надією — надією малого гірчичного зерна, — а не силою тієї чи іншої системи або структури, якою б могутньою вона не була. Однак це передусім залежить від нас: від того, скільки зусиль ми докладаємо в кожному випробуванні, щоб за будь-яких обставин приймати слово Господнє з радістю Святого Духа (1 Сол 1:6). Я також вважаю, що найважливішим є не бурхливе переоблаштування наших внутрішніх чи адміністративних структур, а плекання основ і самої природи нашого святого Православ’я, переданого нам апостолами.

Не поспішаючи, повільно й послідовно розпочнімо працю асамблеї.

Бажаю вам плідного, натхненного і Богом благословенного дня!

Патріарший Екзарх у Литві
† Юстин

RU

Обращение Экзарха в Литве иеромонаха Юстина к первой ассамблее духовенства и мирян

Вильнюс, 13 апреля 2024 года

Дорогие братья и сёстры во Христе! Досточтимые священники и диаконы нашей Церкви, возлюбленные и уважаемые представители наших общин, братья и друзья из Католической, Лютеранской и Реформатской Церквей, уважаемые представители Литовского государства, помогающие нам советом и поддержкой, Ваши Превосходительства послы, дорогие друзья!

Мне очень приятно приветствовать сегодня здесь всех вас. Благодарю за то, что вы откликнулись на наше приглашение собраться на первую ассамблею Экзархата Вселенского Патриархата в Литве. Немногим более года назад Литву посетил Его Всесвятейшество Вселенский Патриарх Варфоломей. Он подписал соглашение о сотрудничестве с Литовским государством и восстановил несправедливо отнятый статус наших священнослужителей. Это были первые шаги. 28 августа мы будем отмечать официальное восстановление присутствия Святого Константинопольского Престола в Литве. Это было именно восстановление, поскольку Священный Синод Константинополя не только положил конец несправедливости нашего времени, но и восстановил историческую справедливость.

Сегодня, семь месяцев спустя, мы собрались, чтобы сказать: в течение этого времени каждый из нас стремился сделать всё возможное, чтобы наша Церковь твёрдо стояла сейчас и в будущем; чтобы мы с уважением и постоянством следовали примеру наших отцов и хранили наследие всех тех, кто до последнего вздоха своей земной жизни свидетельствовал православную веру здесь, в благословенной Литве. Вечная им всем память! Об этих святых людях мы услышим на краткой исторической конференции, которая начнётся сразу после приветствий. Что касается нас, то и мы творим историю. Да даст Бог, чтобы настал день, когда мы будем признаны достойными всех жертв, принесённых нашими предшественниками ради нас и наших детей.

Ассамблея всегда является важным событием. Хотя время нашей деятельности было относительно непродолжительным, эта ассамблея также даёт возможность оценить нашу работу. Это большое событие, поскольку на неё собираются все члены нашей духовной семьи, объединённые общими обязательствами и ответственностью. Это момент оценки, когда как мы сами, так и общество смогут составить представление о том, кем мы в действительности являемся.

Я восхищаюсь способностью литовского народа выживать и сохранять свою национальную самобытность на протяжении всей его долгой и порой трагической истории. Я убеждён, что Литва способна строить безопасное и устойчивое будущее, если будут сохраняться и развиваться важнейшие духовные и нравственные ценности. В этом отношении нашему Экзархату принадлежит особая роль везде, где его присутствие необходимо и полезно: в образовании, социальном служении, искусстве и многих других областях. Мы должны стремиться свидетельствовать именно там, куда Бог поставил нас сегодня, — в сердце современного общества — и делать это творчески, с чувством общности со всеми жителями Литвы, отвергая всякое высокомерие и эгоцентризм и имея единственную цель: всецело служить Христу — последовательно, бескорыстно и смиренно.

В жизни мы встречаем множество людей, некоторых лишь ненадолго, однако жизнь и смерть каждого человека имеют смысл. Прошлое, настоящее и будущее также имеют смысл. Поэтому мы всегда должны свидетельствовать надежду, кротость и заботу, как бы трудно это ни было в современном мире. К сожалению, мы слишком часто забываем, что даже самый падший человек, кем бы он ни был, остаётся чадом Божиим, достойным безусловного уважения. Неважно, согласен ли он с нашим видением мира и нашего времени. Мы, Церковь, должны говорить об этом и свидетельствовать это.

Для нас как общины важнее всего понимать, что мы делаем и куда идём. Хотелось бы верить, что общение, начинающееся сегодня, принесёт плоды и ещё больше объединит нас. Не будем забывать, что Евангелие учит: великое начинается с горчичного зерна. Бог избрал нашу малую Церковь на этой земле, как избрал малый город Вифлеем, чтобы родиться в нём, и как избрал Марию, никому не известную и незначительную Деву, чтобы через Неё прийти в наш мир, а Она стала Матерью Божией и Богородицей.

Великое рождается из малого, вероятно, потому, что так всё может развиваться к добру — медленно, тихо и глубоко, в Божией любви к нашей человечности и в терпении, являющемся глубоким дыханием этой любви. Поступать так означает отдавать предпочтение пастырскому служению, заботиться о душах, а не о числах.

Не позволим высокомерию Церквей, основывающих свою силу на «массовости», отвлекать нас. Подлинное обновление Церкви не может начинаться с «масс», но только с малых движений. Церковь — не свободный рынок, а семья, в которой мы принимаем наших братьев и сестёр во Христе как дар Божий.

Некоторые всем известные руководители Православной Церкви не перестают повторять, словно это само собой разумеется, что наша Церковь не устоит. Они ошибаются! Церковь живёт надеждой — надеждой малого горчичного зерна, — а не силой той или иной системы либо структуры, какой бы могущественной она ни была. Однако это прежде всего зависит от нас: от того, сколько усилий мы прилагаем в каждом испытании, чтобы при любых обстоятельствах принимать слово Господне с радостью Святого Духа (1 Фес 1:6). Я также полагаю, что важнее всего не бурное переустройство наших внутренних или административных структур, а сохранение и развитие основ и самой природы нашего святого Православия, переданного нам апостолами.

Не торопясь, медленно и последовательно приступим к работе ассамблеи.

Желаю вам плодотворного, вдохновляющего и благословенного Богом дня!

Патриарший Экзарх в Литве
† Юстин

BY

Зварот Экзарха ў Літве іераманаха Юстына да першай асамблеі духавенства і свецкіх вернікаў

Вільня, 13 красавіка 2024 года

Дарагія браты і сёстры ў Хрысце! Шаноўныя святары і дыяканы нашай Царквы, улюбёныя і паважаныя прадстаўнікі нашых супольнасцяў, браты і сябры з Каталіцкай, Лютэранскай і Рэфармацкай Цэркваў, паважаныя прадстаўнікі Літоўскай дзяржавы, якія дапамагаюць нам парадамі і падтрымкай, Вашы Эксцэленцыі паслы, дарагія сябры!

Мне вельмі прыемна сёння вітаць тут усіх вас. Дзякую, што адгукнуліся на наша запрашэнне сабрацца на першую асамблею Экзархату Сусветнага Патрыярхату ў Літве. Крыху больш за год таму Літву наведаў Яго Усесвятасць Сусветны Патрыярх Варфаламей. Ён падпісаў пагадненне аб супрацоўніцтве з Літоўскай дзяржавай і аднавіў несправядліва адабраны статус нашых святароў. Гэта былі першыя крокі. 28 жніўня мы будзем адзначаць афіцыйнае аднаўленне прысутнасці Святога Канстанцінопальскага Прастола ў Літве. Гэта было менавіта аднаўленне, бо Свяшчэнны Сінод Канстанцінопаля не толькі паклаў канец несправядлівасці нашага часу, але і аднавіў гістарычную справядлівасць.

Сёння, праз сем месяцаў, мы сабраліся, каб сказаць: на працягу гэтага часу кожны з нас імкнуўся зрабіць усё магчымае, каб наша Царква цвёрда стаяла цяпер і ў будучыні; каб мы з пашанай і паслядоўнасцю наследавалі прыклад нашых айцоў і захоўвалі спадчыну ўсіх тых, хто да апошняга ўздыху зямнога жыцця сведчыў праваслаўную веру тут, у благаслаўлёнай Літве. Вечная ім усім памяць! Пра гэтых святых людзей мы пачуем на кароткай гістарычнай канферэнцыі, якая пачнецца адразу пасля прывітанняў. Што да нас, то і мы ствараем гісторыю. Няхай Бог дасць, каб настаў дзень, калі мы будзем прызнаныя годнымі ўсіх ахвяраў, прынесеных нашымі папярэднікамі дзеля нас і нашых дзяцей.

Асамблея заўсёды з’яўляецца важнай падзеяй. Хоць час нашай дзейнасці быў адносна кароткім, гэтая асамблея таксама дае магчымасць ацаніць нашу працу. Гэта вялікая падзея, бо на яе збіраюцца ўсе члены нашай духоўнай сям’і, аб’яднаныя агульнымі абавязацельствамі і адказнасцю. Гэта момант ацэнкі, калі і мы самі, і грамадства змогуць скласці ўяўленне пра тое, кім мы насамрэч з’яўляемся.

Я захапляюся здольнасцю літоўскага народа выжываць і захоўваць сваю нацыянальную самабытнасць на працягу ўсёй яго доўгай і часам трагічнай гісторыі. Я перакананы, што Літва здольная будаваць бяспечную і ўстойлівую будучыню, калі будуць захоўвацца і развівацца найважнейшыя духоўныя і маральныя каштоўнасці. У гэтым сэнсе нашаму Экзархату належыць асаблівая роля ўсюды, дзе яго прысутнасць неабходная і карысная: у адукацыі, сацыяльным служэнні, мастацтве і многіх іншых галінах. Мы павінны імкнуцца сведчыць менавіта там, куды Бог паставіў нас сёння, — у сэрцы сучаснага грамадства — і рабіць гэта творча, з пачуццём супольнасці з усімі жыхарамі Літвы, адкідаючы ўсякую пыху і эгацэнтрызм і маючы адзіную мэту: цалкам служыць Хрысту — паслядоўна, бескарысліва і пакорліва.

У жыцці мы сустракаем шмат людзей, некаторых толькі на кароткі час, аднак жыццё і смерць кожнага чалавека маюць сэнс. Мінулае, сучаснасць і будучыня таксама маюць сэнс. Таму мы заўсёды павінны сведчыць надзею, лагоднасць і клопат, як бы цяжка гэта ні было ў сучасным свеце. На жаль, мы занадта часта забываем, што нават найбольш заняпалы чалавек, кім бы ён ні быў, застаецца Божым дзіцем, годным безумоўнай павагі. Не мае значэння, ці згодны ён з нашым бачаннем свету і нашага часу. Мы, Царква, павінны гаварыць пра гэта і сведчыць гэта.

Для нас як супольнасці найважнейшым з’яўляецца разуменне таго, што мы робім і куды ідзём. Хацелася б верыць, што еднасць, якая пачынаецца сёння, прынясе плён і яшчэ больш нас аб’яднае. Не забывайма, што Евангелле вучыць: вялікія справы пачынаюцца з гарчычнага зерня. Бог абраў нашу малую Царкву на гэтай зямлі, як абраў малы горад Бэтлеем, каб у ім нарадзіцца, і як абраў Марыю, нікому не вядомую і нязначную Дзеву, каб праз Яе прыйсці ў наш свет, а Яна стала Маці Божай і Багародзіцай.

Вялікія справы нараджаюцца з малых, верагодна, таму, што так усё можа развівацца да дабра — павольна, ціха і глыбока, у Божай любові да нашай чалавечнасці і ў цярплівасці, якая з’яўляецца глыбокім подыхам гэтай любові. Так дзейнічаць азначае аддаваць перавагу пастырскаму служэнню, клапаціцца пра душы, а не пра лічбы.

Не дазволім пыхлівасці Цэркваў, якія будуюць сваю сілу на «масавасці», адцягваць нас. Сапраўднае абнаўленне Царквы не можа пачынацца з «мас», але толькі з малых рухаў. Царква — не свабодны рынак, а сям’я, у якой мы прымаем нашых братоў і сясцёр у Хрысце як Божы дар.

Некаторыя ўсім вядомыя кіраўнікі Праваслаўнай Царквы не перастаюць паўтараць, нібы гэта само сабой зразумела, што наша Царква не вытрывае. Яны памыляюцца! Царква жыве надзеяй — надзеяй малога гарчычнага зерня, — а не сілай той ці іншай сістэмы або структуры, якой бы магутнай яна ні была. Аднак гэта перадусім залежыць ад нас: ад таго, колькі намаганняў мы прыкладаем у кожным выпрабаванні, каб пры любых абставінах прымаць слова Госпада з радасцю Святога Духа (1 Фес 1, 6). Я таксама лічу, што найважнейшым з’яўляецца не бурнае пераўладкаванне нашых унутраных ці адміністрацыйных структур, а захаванне і развіццё асноў і самой прыроды нашага святога Праваслаўя, перададзенага нам апосталамі.

Не спяшаючыся, павольна і паслядоўна пачнём працу асамблеі.

Жадаю вам плённага, натхнёнага і благаслаўлёнага Богам дня!

Патрыяршы Экзарх у Літве
† Юстын