DIEVO MOTINOS UŽMIGIMO ŠVENTĖ VILNIUJE
2026 m. rugpjūčio 15 d., šeštadienį, didžiosios Dievo Motinos Užmigimo šventės proga Jo Ekscelencija Tamiso vyskupas Panaretas, Visuotinio patriarchato egzarchas Lietuvoje, vadovavo iškilmingai hierarchinei Dieviškajai Liturgijai Vilniaus Švenčiausiosios Trejybės parapijoje Trinapolyje.
Kartu su patriarchaliniu egzarchu tarnavo protojerėjai Vladimiras Seliavko ir Georgijus Rojus, kunigas vienuolis Jeremija Jurčenko, kunigas Aliaksandras Kuchta, parapijos klebonas kunigas Jurgis Gintaras Sungaila, arkidiakonas Viktoras Miniotas ir diakonas Platonas Koničševas.
Dieviškoji Liturgija vyko įvairiomis kalbomis, atspindėdama daugiatautį ir daugiakalbį tikinčiųjų bendruomenės pobūdį. Kartu su parapijiečiais į šventovę atvyko ir meldėsi tikintieji iš kitų Vilniaus ortodoksų bendruomenių. Bendra malda skirtingų tautybių žmones suvienijo aplink Kristaus altorių ir po motiniška Švenčiausiosios Dievo Gimdytojos globa.
Savo pamoksle patriarchalinis egzarchas priminė, kad Dievo Motinos Užmigimo šventė ortodoksų tradicijoje dažnai vadinama „vasaros Velykomis“, nes ji dar kartą skelbia, jog mirtis nėra žmogaus gyvenimo pabaiga. Dievo Motina užmigo Viešpatyje, tačiau nepaliko nei pasaulio, nei Bažnyčios, nei savo vaikų; stovėdama priešais savo Sūnaus sostą, ji ir toliau užtaria visą žmoniją.
Egzarchas taip pat kalbėjo apie motinišką Dievo Gimdytojos artumą kiekvienam žmogui. Kaip išsigandęs ar kenčiantis vaikas bėga į motinos glėbį, taip ir iš krikščionio širdies skausmo bei sunkumų valandą natūraliai kyla malda: „Švenčiausioji Dievo Gimdytoja, padėk man.“ Tačiau Dievo Motina nepasilieka žmogaus sau – kaip per vestuves Kanoje, ji visuomet veda jį pas savo Sūnų ir kartoja: „Darykite, ką tik Jis jums lieps.“
Baigdamas pamokslą patriarchalinis egzarchas paragino tikinčiuosius Dievo Motinos globai ir apsaugai patikėti savo vaikus ir šeimas, senolius ir ligonius, jaunimą, karo išbandymus patiriančius žmones, savo namus priverstus palikti pabėgėlius ir visus, už kuriuos nebėra kam melstis.
„Švenčiausioji Dievo Gimdytoja, niekada mūsų nepalik. Visada laikyk mus arti savo Sūnaus, apgaubk pasaulį savo šventąja globa ir mokyk mus gyventi tikėjimu, viltimi ir meile“, – baigdamas pamokslą meldėsi patriarchalinis egzarchas.
Po Dieviškosios Liturgijos dvasininkai ir tikintieji susėdo prie bendro šventinio stalo ir džiugios broliškos bendrystės aplinkoje tęsė Švenčiausiosios Dievo Gimdytojos Užmigimo šventę.
Visas pamokslo tekstas:
„Štai tavo Motina“
Pamokslas Švenčiausiosios Dievo Gimdytojos Užmigimo šventei
Mylimieji broliai ir seserys Kristuje!
Yra viena šventė, kurios tikintieji kasmet laukia su ypatingu džiaugsmu ir gilia meile. Neatsitiktinai ortodoksų tauta ją dažnai vadina „vasaros Velykomis“. Ne todėl, kad ji pakeistų vieninteles mūsų Viešpaties Velykas, bet todėl, kad šiandien Bažnyčia dar kartą skelbia: mirtis nėra pabaiga.
Šiandien Bažnyčia nešvenčia Dievo Motinos mirties. Ji švenčia jos Užmigimą – užmigimą Viešpatyje. Ta, kuri savo įsčiose nešiojo Gyvybės Kūrėją, negalėjo likti mirties valdžioje. Kaip giedame šiandienos šventės tropare: „Gimdydama Mergele likai, užmigdama pasaulio nepalikai, Dievo Gimdytoja. Iškeliavai pas Gyvasties Šaltinį, nes Gyvybės Motina esi, ir užtarimu savuoju nuo mirties vaduoji mūsų sielas.“
Tai ir yra didžioji šiandienos šventės žinia: Dievo Motina nepaliko pasaulio. Ji nepaliko Bažnyčios. Ji nepaliko savo vaikų. Stovėdama priešais savo Sūnaus sostą, ji ir toliau meldžiasi už visą pasaulį.
Mielieji broliai ir seserys! Kam iš mūsų niekada nereikėjo motinos glėbio? Vaikystėje, kai bijodavome, kai susižeisdavome ar verkdavome, instinktyviai bėgdavome pas motiną. Ji neužduodavo daugybės klausimų – tiesiog ištiesdavo rankas.
Galbūt todėl kiekvieno ortodokso širdyje skausmo valandą taip natūraliai kyla malda: „Švenčiausioji Dievo Gimdytoja, padėk man.“ Vos keli žodžiai, tačiau juose telpa visiškas vaiko pasitikėjimas motina.
Vargu ar rastume ortodoksų namus be Dievo Motinos ikonos. Vargu ar rastume ortodoksą, kuris niekada nebūtų stovėjęs priešais jos šventąjį atvaizdą su ašaromis, dėkingumu ar tyloje, kai žodžių jau nebeįmanoma rasti. O ji visuomet daro tą patį: nepasilieka mūsų sau, bet visada veda pas Kristų. Kaip ji sakė Kanoje: „Darykite, ką tik Jis jums lieps“ (Jn 2, 5). Toks ir šiandien tebėra jos kreipimasis į Bažnyčią.
Todėl ortodoksų pasaulis suteikė jai nesuskaičiuojamą daugybę vardų. Ne todėl, kad būtų daug Dievo Motinų, bet todėl, kad viena Motina nesuskaičiuojamais būdais apreiškė savo meilę ir globą. Graikijoje ją vadiname Greitai Išklausančiąja, Guodėja, Saldžiai Bučiuojančiąja, Visų Valdove, Vartų Sarge, „Tikrai verta“ ir Triranke – ir dar daugybe kitų mylimų vardų.
Čia, Lietuvoje, daugybė žmonių ateina prie šventosios Aušros Vartų Dievo Motinos ikonos prašydami gailestingumo, globos ir vilties. Mūsų broliai ir seserys Ukrainoje su meile meldžiasi prie Počajivo ikonos. Sakartvele, Rumunijoje, Serbijoje, Bulgarijoje ir visame ortodoksų pasaulyje kiekviena tauta brangina savo stebuklingąją Dievo Gimdytojos ikoną.
Kiekviena tauta su meile sako: „Ji – mūsų Motina.“ Ir iš tiesų ji tokia yra. Tačiau ji nepriklauso nė vienai tautai atskirai. Ji yra visos Bažnyčios Motina ir aplink savo Sūnų suburia visas tautas.
Šventasis Jonas Damaskietis, didysis Užmigimo šventės pamokslininkas, mums primena, kad Dievo Motiną šloviname ne todėl, jog jai reikėtų mūsų šlovinimo, bet todėl, kad mums reikia jos maldų. Jos Užmigimas nenutraukė jos meilės. Jos motiniška globa nesiliovė. Jos užtarimas nenutilo. Ir šiandien ji savo Sūnui neša Jo tautos ašaras, viltis, baimes ir maldas.
Galbūt šiandien tarp mūsų yra kas nors, nešantis sunkų kryžių: gedintis artimo žmogaus, besimeldžiantis už sergantį vaiką, slegiamas vienatvės, išgąsdintas karo ar jau nebežinantis, kur rasti viltį. Šiandien Bažnyčia nesiūlo teorijų – ji siūlo Motiną. Motiną, kuri pati stovėjo po Kryžiumi; Motiną, pažįstančią kančią ir ašaras. Būtent todėl, kad jas pažįsta, ji supranta ir mūsiškes.
Šiandien išeidami iš šios šventovės patikėkime jai savo vaikus ir šeimas, senolius ir ligonius, jaunimą, dėl karo kenčiančius žmones, priverstuosius palikti savo namus ir net tuos, už kuriuos nebėra kam melstis.
Ir su vaikišku paprastumu melskimės: Švenčiausioji Dievo Gimdytoja, niekada mūsų nepalik. Visada laikyk mus arti savo Sūnaus. Apgaubk pasaulį savo šventąja globa. Mokyk mus gyventi tikėjimu, viltimi ir meile. Ir nuvesk mus visus į savo Sūnaus Karalystės džiaugsmą.
Švenčiausioji Dievo Gimdytoja, užtark mus. Amen.
ENGLISH TRANSLATION [show]
THE FEAST OF THE DORMITION OF THE THEOTOKOS IN VILNIUS
On Saturday, 15 August 2026, on the great feast of the Dormition of the Most Holy Theotokos, His Grace Bishop Panaretos of Tamisos, Patriarchal Exarch of Lithuania, presided over the festal Hierarchical Divine Liturgy at the Holy Trinity Parish in Trinapolis, Vilnius.
Concelebrating with the Patriarchal Exarch were Archpriests Vladimir Seliavko and Georgiy Roy, Hieromonk Jeremiah Yurchenko, Priest Aliaksandr Kuchta, the parish rector Priest Jurgis Gintaras Sungaila, Archdeacon Viktoras Miniotas, and Deacon Platon Konichshevas.
The Divine Liturgy was celebrated in several languages, reflecting the multinational and multilingual character of the flock. Alongside the parishioners, faithful from other Orthodox communities in Vilnius came and prayed in the church. Their common prayer united people of different nationalities around the altar of Christ and beneath the maternal protection of the Most Holy Theotokos.
In his homily, the Patriarchal Exarch recalled that in the Orthodox tradition the feast of the Dormition of the Theotokos is often called “the Pascha of the Summer,” because it proclaims once again that death is not the end of human life. The Theotokos fell asleep in the Lord, yet she did not abandon the world, the Church, or her children; standing before the throne of her Son, she continues to intercede for all humanity.
The Exarch also spoke about the maternal closeness of the Theotokos to every person. Just as a frightened or suffering child runs into its mother’s embrace, so too, in times of pain and hardship, the prayer naturally rises from the heart of a Christian: “Most Holy Theotokos, help me.” Yet the Mother of God does not keep anyone for herself; as at the wedding in Cana, she always leads us to her Son and repeats: “Do whatever He tells you.”
Concluding his homily, the Patriarchal Exarch called upon the faithful to entrust to the care and protection of the Theotokos their children and families, the elderly and the sick, young people, those enduring the trials of war, refugees forced to leave their homes, and all those for whom no one is left to pray.
“Most Holy Theotokos, never abandon us. Keep us always close to your Son, cover the world with your holy protection, and teach us to live in faith, hope, and love,” prayed the Patriarchal Exarch as he concluded his homily.
After the Divine Liturgy, clergy and faithful sat together at a common festal table, continuing the celebration of the Dormition of the Most Holy Theotokos in an atmosphere of joy and fraternal fellowship.
Full text of the homily:
“Behold Your Mother”
Homily for the Feast of the Dormition of the Most Holy Theotokos
Beloved brothers and sisters in Christ,
There is one feast that the faithful await every year with special joy and deep love. It is no coincidence that our Orthodox people often call it “the Pascha of the Summer.” Not because it replaces the one and only Pascha of our Lord, but because today, once again, the Church proclaims that death is not the end.
Today the Church does not celebrate the death of the Mother of God. She celebrates her Dormition—her falling asleep in the Lord. For the one who carried within her the Author of Life could not remain in the power of death. As we sing in today's hymn: “In giving birth you preserved your virginity; in falling asleep you did not abandon the world, O Theotokos.”
This is the great message of today's feast. The Mother of God has not abandoned the world. She has not abandoned the Church. She has not abandoned her children. Standing before the throne of her Son, she continues to pray for the whole world.
My dear brothers and sisters, who among us has never needed a mother's embrace? As children, whenever we were afraid, whenever we were hurt, whenever we cried, we instinctively ran to our mother. She did not ask many questions. She simply opened her arms.
Perhaps this is why, in every Orthodox heart, there is one prayer that rises so naturally in moments of pain: “Most Holy Theotokos, help me.” Only a few words. Yet they contain the complete trust of a child in his mother.
There is hardly an Orthodox home without an icon of the Mother of God. There is hardly an Orthodox Christian who has never stood before her holy image with tears, with gratitude, or in silence when words could no longer be found. And she always does the same thing. She never keeps us for herself. She always leads us to Christ. Just as she said at Cana: “Do whatever He tells you.” That remains her message to the Church today.
This is why the Orthodox world has given her countless titles. Not because there are many Mothers of God, but because the one Mother has revealed her loving care in countless ways. In Greece we call her Quick to Hear, Comforter, Sweet-Kissing, Queen of All, Portaitissa, Axion Estin, Three-Handed, and by many other beloved names.
Here in Lithuania, countless people come to the holy icon of the Mother of God of the Gate of Dawn (Aušros Vartų Dievo Motina / Ostrobrama), asking for mercy, protection, and hope. Our brothers and sisters in Ukraine lovingly pray before the Pochaev Icon. In Georgia, Romania, Serbia, Bulgaria, and throughout the Orthodox world, every nation treasures its miraculous icon of the Theotokos.
Each people lovingly says, “She is our Mother.” And indeed she is. Yet she belongs to no single nation. She is the Mother of the whole Church. She gathers all peoples around her Son.
Saint John of Damascus, the great preacher of the Dormition, reminds us that we do not glorify the Mother of God because she needs our praise. Rather, we glorify her because we need her prayers. Her Dormition did not end her love. Her maternal care did not cease. Her intercession did not become silent. Today she still carries before her Son the tears, the hopes, the fears, and the prayers of His people.
Perhaps today, among us, there is someone carrying a heavy cross: someone mourning the loss of a loved one, someone praying for a sick child, someone burdened by loneliness, someone frightened by war, someone who no longer knows where to find hope. Today the Church does not offer theories. She offers a Mother. A Mother who herself stood beneath the Cross. A Mother who knows suffering. A Mother who knows tears. And precisely because she knows them, she understands ours.
As we leave this holy church today, let us entrust to her our children, our families, our elderly, our sick, our young people, those who suffer because of war, those who have been forced to leave their homes, and even those who have no one left to pray for them.
And with the simplicity of children, let us pray: Most Holy Theotokos, never leave us. Keep us always close to your Son. Cover the world with your holy protection. Teach us to live in faith, hope, and love. And lead us all into the joy of the Kingdom of your Son.
Most Holy Theotokos, intercede for us. Amen.
ΕΛΛΗΝΙΚΟ ΠΡΩΤΟΤΥΠΟ [εμφάνιση]
Η ΕΟΡΤΗ ΤΗΣ ΚΟΙΜΗΣΕΩΣ ΤΗΣ ΘΕΟΤΟΚΟΥ ΣΤΟ ΒΙΛΝΙΟΥΣ
Το Σάββατο, 15 Αυγούστου 2026, επί τη μεγάλη Θεομητορική εορτή της Κοιμήσεως της Υπεραγίας Θεοτόκου, ο Θεοφιλέστατος Επίσκοπος Ταμισού κ. Πανάρετος, Πατριαρχικός Έξαρχος Λιθουανίας, προεξήρχε της πανηγυρικής Αρχιερατικής Θείας Λειτουργίας στην Ενορία της Αγίας Τριάδος, στο Τρινάπολις του Βίλνιους.
Με τον Πατριαρχικό Έξαρχο συλλειτούργησαν οι Πρωτοπρεσβύτεροι Βλαδίμηρος Σελιάβκο και Γεώργιος Ρόι, ο Ιερομόναχος Ιερεμίας Γιουρτσένκο, ο Πρεσβύτερος Αλέξανδρος Κούχτα, ο εφημέριος της Ενορίας Πρεσβύτερος Γεώργιος Γκιντάρας Σουνγκάιλα, ο Αρχιδιάκονος Βίκτωρ Μινιότας και ο Διάκονος Πλάτων Κονίτσεβας.
Η Θεία Λειτουργία τελέσθηκε σε πολλές γλώσσες, αντανακλώντας τον πολυεθνικό και πολύγλωσσο χαρακτήρα του ποιμνίου. Μαζί με τους ενορίτες προσήλθαν και προσευχήθηκαν πιστοί από άλλες ορθόδοξες κοινότητες του Βίλνιους. Η κοινή προσευχή ένωσε ανθρώπους διαφορετικών εθνικοτήτων γύρω από το θυσιαστήριο του Χριστού και υπό τη μητρική σκέπη της Υπεραγίας Θεοτόκου.
Στην ομιλία του, ο Πατριαρχικός Έξαρχος υπενθύμισε ότι η εορτή της Κοιμήσεως της Θεοτόκου αποκαλείται συχνά στην ορθόδοξη παράδοση «Πάσχα του καλοκαιριού», διότι διακηρύσσει για ακόμη μία φορά ότι ο θάνατος δεν αποτελεί το τέλος της ανθρώπινης ζωής. Η Θεοτόκος εκοιμήθη εν Κυρίω, όμως δεν εγκατέλειψε ούτε τον κόσμο ούτε την Εκκλησία ούτε τα παιδιά της· ιστάμενη ενώπιον του θρόνου του Υιού της, συνεχίζει να πρεσβεύει για ολόκληρη την ανθρωπότητα.
Ο Έξαρχος αναφέρθηκε επίσης στη μητρική εγγύτητα της Θεοτόκου προς κάθε άνθρωπο. Όπως ένα φοβισμένο παιδί ή ένα παιδί που υποφέρει προστρέχει στην αγκαλιά της μητέρας του, έτσι και από την καρδιά του χριστιανού, την ώρα του πόνου και της δυσκολίας, αναβλύζει αυθόρμητα η προσευχή: «Υπεραγία Θεοτόκε, βοήθησέ με». Η Παναγία, όμως, δεν κρατά τον άνθρωπο για τον εαυτό της· όπως στον γάμο της Κανά, πάντοτε τον οδηγεί προς τον Υιό της και επαναλαμβάνει: «Ὅ,τι ἂν λέγῃ ὑμῖν, ποιήσατε».
Ολοκληρώνοντας την ομιλία του, ο Πατριαρχικός Έξαρχος κάλεσε τους πιστούς να εμπιστευθούν στη σκέπη και την προστασία της Θεοτόκου τα παιδιά και τις οικογένειές τους, τους ηλικιωμένους και τους ασθενείς, τους νέους, όσους δοκιμάζονται από τον πόλεμο, τους πρόσφυγες που αναγκάστηκαν να εγκαταλείψουν τις εστίες τους, καθώς και όλους εκείνους για τους οποίους δεν υπάρχει πλέον κανείς να προσευχηθεί.
«Υπεραγία Θεοτόκε, μη μας εγκαταλείψεις ποτέ. Κράτησέ μας πάντοτε κοντά στον Υιό σου, σκέπασε τον κόσμο με την αγία σου προστασία και δίδαξέ μας να ζούμε με πίστη, ελπίδα και αγάπη», προσευχήθηκε κατακλείοντας την ομιλία του ο Πατριαρχικός Έξαρχος.
Μετά το πέρας της Θείας Λειτουργίας, κλήρος και λαός παρακάθισαν σε κοινή εόρτια τράπεζα, συνεχίζοντας, μέσα σε ατμόσφαιρα χαράς και αδελφικής κοινωνίας, τον εορτασμό της Κοιμήσεως της Υπεραγίας Θεοτόκου.
Ολόκληρο το κείμενο της ομιλίας:
«Ιδού η Μήτηρ σου»
Κήρυγμα για την εορτή της Κοιμήσεως της Υπεραγίας Θεοτόκου
Αγαπητοί μου αδελφοί και αδελφές,
Υπάρχει μία εορτή που ο λαός του Θεού περιμένει ολόκληρο τον χρόνο με ιδιαίτερη αγάπη. Δεν είναι τυχαίο ότι ο ευσεβής λαός μας την ονόμασε «το Πάσχα του καλοκαιριού». Όχι γιατί είναι ίδιο με το Πάσχα του Κυρίου – το μοναδικό Πάσχα της σωτηρίας μας – αλλά γιατί και σήμερα η Εκκλησία νικά τον φόβο του θανάτου.
Η Εκκλησία δεν μιλά για τον θάνατο της Παναγίας. Μιλά για την Κοίμησή της. Γιατί εκείνος που έφερε μέσα του τον Χριστό δεν οδηγείται στον θάνατο αλλά στη ζωή. Όπως ψάλλουμε σήμερα: «Ἐν τῇ Κοιμήσει τὸν κόσμον οὐ κατέλιπες, Θεοτόκε.»
Αυτό είναι το μεγάλο μήνυμα της σημερινής ημέρας. Η Παναγία δεν εγκατέλειψε τον κόσμο. Δεν εγκατέλειψε τα παιδιά της. Δεν εγκατέλειψε την Εκκλησία. Στέκεται ενώπιον του θρόνου του Υιού της και πρεσβεύει αδιάκοπα για όλους μας.
Αδελφοί μου, ποιος άνθρωπος δεν χρειάστηκε κάποτε τη μητέρα του; Όταν ήμασταν μικρά παιδιά, τρέχαμε στη μητέρα μας χωρίς να σκεφτόμαστε. Όταν φοβόμασταν, όταν πονάγαμε, όταν κλαίγαμε, η μητέρα δεν ζητούσε εξηγήσεις. Μας άνοιγε την αγκαλιά της.
Έτσι καταλαβαίνω γιατί ο χριστιανός, μέσα στη δοκιμασία, λέει τόσο απλά: «Παναγία μου...» Δύο μόνο λέξεις. Και όμως, μέσα σε αυτές κρύβεται όλη η εμπιστοσύνη ενός παιδιού.
Δεν υπάρχει σχεδόν ορθόδοξο σπίτι χωρίς εικόνα της Παναγίας. Δεν υπάρχει άνθρωπος που να μην ύψωσε κάποτε τα μάτια του προς Εκείνη: άλλος με δάκρυα, άλλος με ευγνωμοσύνη, άλλος χωρίς να μπορεί να πει ούτε μία λέξη. Και εκείνη πάντοτε οδηγεί τα παιδιά της στον Χριστό. Ποτέ δεν κρατά τίποτε για τον εαυτό της. Πάντοτε μας δείχνει τον Υιό της. Όπως στην Κανά είπε: «Ὅ,τι ἂν λέγῃ ὑμῖν, ποιήσατε.»
Γι' αυτό και ο ορθόδοξος λαός δεν της έδωσε ένα μόνο όνομα. Της έδωσε εκατοντάδες ονόματα. Όχι γιατί υπάρχουν πολλές Παναγίες. Αλλά γιατί η μία Μητέρα φανέρωσε την αγάπη της με αμέτρητους τρόπους. Στην Ελλάδα την επικαλούμαστε ως Γοργοεπήκοο, γιατί σπεύδει να ακούσει την προσευχή· Παραμυθία, γιατί παρηγορεί τους θλιμμένους· Γλυκοφιλούσα, γιατί φανερώνει τη μητρική τρυφερότητα· Παντάνασσα, γιατί είναι η Μητέρα του Βασιλέως των πάντων· Πορταΐτισσα, γιατί φυλάσσει την είσοδο της ζωής μας· Άξιον Εστίν, Τριχερούσα, Βηματάρισσα.
Εδώ, στη Λιθουανία, τόσοι άνθρωποι στρέφουν το βλέμμα τους στην Παναγία της Πύλης της Αυγής (Aušros Vartų Dievo Motina – Ostrobramskaya), ζητώντας έλεος και προστασία. Η εικόνα αυτή έγινε σημείο ελπίδας για Λιθουανούς, Πολωνούς, Λευκορώσους και πολλούς Ορθοδόξους. Οι αδελφοί μας στην Ουκρανία προσεύχονται μπροστά στην Ποτσάεβ. Οι Γεωργιανοί, οι Ρουμάνοι, οι Σέρβοι, οι Βούλγαροι έχουν επίσης τις θαυματουργές εικόνες τους.
Κάθε λαός λέει: «Αυτή είναι η δική μας Παναγία.» Και όμως, η Παναγία χαμογελά σε όλους. Γιατί δεν είναι η Παναγία ενός λαού. Είναι η Μητέρα όλης της Εκκλησίας.
Ο Άγιος Ιωάννης ο Δαμασκηνός, ο μεγάλος υμνητής της Κοιμήσεως, λέγει κάτι συγκλονιστικό: «Δεν είναι εκείνη που έχει ανάγκη από τους επαίνους μας· εμείς έχουμε ανάγκη από τη δική της δόξα.» Και αλλού ψάλλει η Εκκλησία: «Ἐν τῇ Κοιμήσει τὸν κόσμον οὐ κατέλιπες, Θεοτόκε.» Αυτό είναι η ελπίδα μας. Δεν μας άφησε. Δεν έφυγε μακριά. Η αγάπη της δεν κοιμήθηκε. Η μητρική της μέριμνα δεν τελείωσε. Οι πρεσβείες της δεν σίγησαν ποτέ.
Αδελφοί μου, ίσως σήμερα μέσα στον ναό υπάρχουν άνθρωποι που κουβαλούν βαρύ σταυρό. Κάποιος πενθεί. Κάποιος φοβάται. Κάποιος προσεύχεται για το άρρωστο παιδί του. Κάποιος έχασε την ελπίδα του. Κάποιος αισθάνεται μόνος. Σήμερα η Εκκλησία δεν του δίνει μια θεωρία. Του δείχνει μια Μητέρα. Και του λέει: Δεν είσαι μόνος. Υπάρχει μια Μητέρα που πρεσβεύει για σένα. Υπάρχει μια Μητέρα που γνωρίζει τον πόνο, γιατί στάθηκε κάτω από τον Σταυρό. Υπάρχει μια Μητέρα που γνωρίζει τα δάκρυα. Και γι' αυτό μπορεί να σκουπίσει και τα δικά μας.
Ας φύγουμε σήμερα από τον ναό με ειρήνη. Ας εμπιστευθούμε στην Παναγία τα παιδιά μας, τους ηλικιωμένους μας, τους ασθενείς, τους νέους που αναζητούν τον δρόμο τους, τους ανθρώπους που ζουν μέσα στον πόλεμο, τους πρόσφυγες, όσους δεν έχουν κανέναν να προσευχηθεί γι' αυτούς.
Και ας της πούμε με την απλότητα ενός παιδιού: «Παναγία μου, μη μας αφήσεις ποτέ. Κράτησέ μας κοντά στον Υιό σου. Σκέπε τον κόσμο με το τίμιο Μαφόριό σου και δίδαξέ μας να ζούμε με πίστη, ελπίδα και αγάπη.»
Υπεραγία Θεοτόκε, πρέσβευε υπέρ ημών. Αμήν.
УКРАЇНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД [показати]
СВЯТО УСПІННЯ БОГОРОДИЦІ У ВІЛЬНЮСІ
У суботу, 15 серпня 2026 року, у велике Богородичне свято Успіння Пресвятої Богородиці, Його Преосвященство єпископ Тамісоський Панарет, Патріарший екзарх Литви, очолив урочисту архієрейську Божественну літургію в парафії Святої Трійці у Трінаполісі, Вільнюс.
Патріаршому екзарху співслужили протоієреї Володимир Селявко та Георгій Рой, ієромонах Єремія Юрченко, священник Олександр Кухта, настоятель парафії священник Юргіс Гінтарас Сунгайла, архідиякон Вікторас Мініотас і диякон Платон Конічшевас.
Божественна літургія звершувалася багатьма мовами, відображаючи багатонаціональний і багатомовний характер пастви. Разом із парафіянами до храму прийшли й молилися вірні з інших православних громад Вільнюса. Спільна молитва об’єднала людей різних національностей навколо вівтаря Христового та під материнським покровом Пресвятої Богородиці.
У своїй проповіді Патріарший екзарх нагадав, що свято Успіння Богородиці в православній традиції часто називають «літньою Пасхою», адже воно знову проголошує, що смерть не є кінцем людського життя. Богородиця заснула в Господі, проте не залишила ані світу, ані Церкви, ані Своїх дітей; стоячи перед престолом Свого Сина, Вона продовжує заступатися за все людство.
Екзарх також говорив про материнську близькість Богородиці до кожної людини. Як налякана дитина або дитина, яка страждає, біжить в обійми матері, так і з серця християнина в годину болю та труднощів природно виринає молитва: «Пресвята Богородице, допоможи мені». Однак Богородиця не залишає людину для Себе; як на весіллі в Кані, Вона завжди веде її до Свого Сина й повторює: «Що лиш скаже вам, робіть».
Завершуючи проповідь, Патріарший екзарх закликав вірних довірити покрову й захисту Богородиці своїх дітей і родини, літніх людей і хворих, молодь, тих, хто проходить випробування війною, біженців, змушених залишити свої домівки, а також усіх, за кого вже нікому молитися.
«Пресвята Богородице, ніколи не залишай нас. Завжди тримай нас поруч зі Своїм Сином, покрий світ Своїм святим покровом і навчи нас жити вірою, надією та любов’ю», – молився Патріарший екзарх, завершуючи проповідь.
Після Божественної літургії духовенство й вірні сіли за спільну святкову трапезу, продовживши святкування Успіння Пресвятої Богородиці в атмосфері радості та братнього спілкування.
Повний текст проповіді:
«Ось Мати твоя»
Проповідь на свято Успіння Пресвятої Богородиці
Возлюблені брати і сестри у Христі!
Є одне свято, якого вірні щороку очікують з особливою радістю і глибокою любов’ю. Не випадково православний народ часто називає його «літньою Пасхою». Не тому, що воно замінює єдину Пасху Господа нашого, а тому, що сьогодні Церква знову проголошує: смерть — не кінець.
Сьогодні Церква не святкує смерть Матері Божої. Вона святкує Її Успіння — Її засинання в Господі. Бо Та, Яка носила в Собі Начальника життя, не могла залишитися у владі смерті. Як ми співаємо в сьогоднішньому тропарі: «У різдві дівство зберегла Ти, в успінні світу не залишила Ти, Богородице».
Такою є велика звістка сьогоднішнього свята: Матір Божа не залишила світу. Вона не залишила Церкви. Вона не залишила Своїх дітей. Стоячи перед престолом Свого Сина, Вона продовжує молитися за весь світ.
Дорогі мої брати і сестри! Хто з нас ніколи не потребував материнських обіймів? У дитинстві, коли нам було страшно, коли нам було боляче або коли ми плакали, ми інстинктивно бігли до матері. Вона не ставила багато запитань — вона просто розкривала свої обійми.
Можливо, саме тому в серці кожного православного християнина в хвилини болю так природно постає молитва: «Пресвята Богородице, допоможи мені». Лише кілька слів, але в них міститься цілковита довіра дитини до своєї матері.
Навряд чи знайдеться православний дім без ікони Божої Матері. Навряд чи знайдеться православний християнин, який ніколи не стояв перед Її святим образом зі сльозами, з вдячністю або в мовчанні, коли вже неможливо було знайти слів. І Вона завжди робить те саме: ніколи не залишає нас для Себе, але завжди веде нас до Христа. Як Вона сказала в Кані: «Що тільки скаже вам, робіть» (Ін 2:5). Це й сьогодні залишається Її посланням до Церкви.
Тому православний світ дав Їй незліченні найменування. Не тому, що існує багато Матерів Божих, а тому, що єдина Матір незліченними способами явила Свою люблячу турботу. У Греції ми називаємо Її Скоропослушницею, Утішителькою, Солодким Цілуванням, Всецарицею, Вратарницею, «Достойно є», Троєручицею та багатьма іншими улюбленими іменами.
Тут, у Литві, незліченна кількість людей приходить до святої ікони Матері Божої Остробрамської, просячи милості, захисту й надії. Наші брати і сестри в Україні з любов’ю моляться перед Почаївською іконою. У Грузії, Румунії, Сербії, Болгарії та в усьому православному світі кожен народ дорожить своєю чудотворною іконою Богородиці.
Кожен народ з любов’ю каже: «Вона — наша Матір». І це справді так. Проте Вона не належить якомусь одному народові. Вона — Матір усієї Церкви. Вона збирає всі народи навколо Свого Сина.
Святий Іоан Дамаскин, великий проповідник Успіння, нагадує нам, що ми прославляємо Матір Божу не тому, що Вона потребує нашої похвали, а тому, що ми потребуємо Її молитов. Її Успіння не поклало кінця Її любові. Її материнська турбота не припинилася. Її заступництво не замовкло. І сьогодні Вона приносить Своєму Синові сльози, надії, страхи й молитви Його народу.
Можливо, сьогодні серед нас є хтось, хто несе важкий хрест: оплакує втрату близької людини, молиться за хвору дитину, обтяжений самотністю, наляканий війною або вже не знає, де знайти надію. Сьогодні Церква не пропонує теорій — Вона пропонує Матір. Матір, Яка Сама стояла під Хрестом; Матір, Яка знає страждання і сльози. І саме тому, що Вона знає їх, Вона розуміє й наші.
Виходячи сьогодні з цього святого храму, довірмо Їй наших дітей і наші родини, наших літніх людей і хворих, нашу молодь, тих, хто страждає через війну, тих, хто був змушений залишити свої домівки, і навіть тих, за кого вже нікому молитися.
І з дитячою простотою помолімося: Пресвята Богородице, ніколи не залишай нас. Завжди тримай нас близько до Твого Сина. Покрий світ Твоїм святим покровом. Навчи нас жити у вірі, надії й любові. І приведи всіх нас до радості Царства Твого Сина.
Пресвята Богородице, заступайся за нас. Амінь.
РУССКИЙ ПЕРЕВОД [показать]
ПРАЗДНИК УСПЕНИЯ БОГОРОДИЦЫ В ВИЛЬНЮСЕ
В субботу, 15 августа 2026 года, в великий Богородичный праздник Успения Пресвятой Богородицы Его Преосвященство епископ Тамисский Панарет, Патриарший экзарх Литвы, возглавил торжественную архиерейскую Божественную литургию в приходе Святой Троицы в Тринаполисе, Вильнюс.
Патриаршему экзарху сослужили протоиереи Владимир Селявко и Георгий Рой, иеромонах Иеремия Юрченко, священник Александр Кухта, настоятель прихода священник Юргис Гинтарас Сунгайла, архидиакон Викторас Миниотас и диакон Платон Коничшевас.
Божественная литургия совершалась на многих языках, отражая многонациональный и многоязычный характер паствы. Вместе с прихожанами в храм пришли и молились верующие из других православных общин Вильнюса. Общая молитва объединила людей разных национальностей вокруг алтаря Христова и под материнским покровом Пресвятой Богородицы.
В своей проповеди Патриарший экзарх напомнил, что праздник Успения Богородицы в православной традиции часто называют «летней Пасхой», поскольку он вновь возвещает, что смерть не является концом человеческой жизни. Богородица уснула в Господе, однако не оставила ни мир, ни Церковь, ни Своих детей; предстоя престолу Своего Сына, Она продолжает ходатайствовать за всё человечество.
Экзарх также говорил о материнской близости Богородицы к каждому человеку. Как испуганный или страдающий ребёнок бежит в объятия матери, так и из сердца христианина в час боли и трудностей естественно рождается молитва: «Пресвятая Богородица, помоги мне». Однако Богородица не удерживает человека для Себя; как на браке в Кане, Она всегда ведёт его к Своему Сыну и повторяет: «Что скажет Он вам, то сделайте».
Завершая проповедь, Патриарший экзарх призвал верующих вверить покрову и защите Богородицы своих детей и семьи, пожилых и больных, молодёжь, тех, кто проходит испытания войны, беженцев, вынужденных покинуть свои дома, а также всех, за кого уже некому молиться.
«Пресвятая Богородица, никогда не оставляй нас. Всегда храни нас рядом с Твоим Сыном, покрой мир Твоим святым покровом и научи нас жить верой, надеждой и любовью», – молился Патриарший экзарх, завершая проповедь.
После Божественной литургии духовенство и верующие сели за общую праздничную трапезу, продолжив празднование Успения Пресвятой Богородицы в атмосфере радости и братского общения.
Полный текст проповеди:
«Се, Матерь твоя»
Проповедь на праздник Успения Пресвятой Богородицы
Возлюбленные братья и сестры во Христе!
Есть один праздник, которого верующие каждый год ожидают с особой радостью и глубокой любовью. Не случайно православный народ часто называет его «летней Пасхой». Не потому, что он заменяет единственную Пасху Господа нашего, но потому, что сегодня Церковь вновь провозглашает: смерть — не конец.
Сегодня Церковь не празднует смерть Матери Божией. Она празднует Её Успение — Её засыпание в Господе. Ибо Та, Которая носила в Себе Начальника жизни, не могла остаться во власти смерти. Как мы поём в сегодняшнем тропаре: «В рождестве девство сохранила еси, во успении мира не оставила еси, Богородице».
Такова великая весть сегодняшнего праздника: Матерь Божия не оставила мир. Она не оставила Церковь. Она не оставила Своих детей. Предстоя престолу Своего Сына, Она продолжает молиться за весь мир.
Дорогие мои братья и сестры! Кто из нас никогда не нуждался в материнских объятиях? В детстве, когда нам было страшно, когда нам было больно или когда мы плакали, мы инстинктивно бежали к матери. Она не задавала множества вопросов — она просто раскрывала свои объятия.
Возможно, именно поэтому в сердце каждого православного человека в минуты боли так естественно рождается молитва: «Пресвятая Богородица, помоги мне». Всего несколько слов, но в них заключено полное доверие ребёнка к своей матери.
Едва ли найдётся православный дом без иконы Божией Матери. Едва ли найдётся православный христианин, который никогда не стоял перед Её святым образом со слезами, с благодарностью или в молчании, когда уже невозможно было найти слов. И Она всегда делает одно и то же: никогда не удерживает нас для Себя, но всегда ведёт нас ко Христу. Как сказала Она в Кане: «Что скажет Он вам, то сделайте» (Ин 2:5). Это и сегодня остаётся Её посланием Церкви.
Поэтому православный мир дал Ей бесчисленные именования. Не потому, что существует много Матерей Божиих, но потому, что единая Матерь бесчисленными способами явила Свою любящую заботу. В Греции мы называем Её Скоропослушницей, Утешительницей, Сладким Лобзанием, Всецарицей, Вратарницей, «Достойно есть», Троеручицей и многими другими любимыми именами.
Здесь, в Литве, бесчисленное множество людей приходит к святой иконе Божией Матери Остробрамской, прося милости, защиты и надежды. Наши братья и сестры на Украине с любовью молятся перед Почаевской иконой. В Грузии, Румынии, Сербии, Болгарии и во всём православном мире каждый народ дорожит своей чудотворной иконой Богородицы.
Каждый народ с любовью говорит: «Она — наша Матерь». И это действительно так. Однако Она не принадлежит какому-либо одному народу. Она — Матерь всей Церкви. Она собирает все народы вокруг Своего Сына.
Святой Иоанн Дамаскин, великий проповедник Успения, напоминает нам, что мы прославляем Матерь Божию не потому, что Она нуждается в нашей похвале, а потому, что мы нуждаемся в Её молитвах. Её Успение не положило конца Её любви. Её материнская забота не прекратилась. Её ходатайство не умолкло. И сегодня Она приносит Своему Сыну слёзы, надежды, страхи и молитвы Его народа.
Возможно, сегодня среди нас есть человек, несущий тяжёлый крест: оплакивающий потерю близкого, молящийся о больном ребёнке, отягощённый одиночеством, напуганный войной или уже не знающий, где найти надежду. Сегодня Церковь не предлагает теорий — Она предлагает Матерь. Матерь, Которая Сама стояла у Креста; Матерь, Которая знает страдание и слёзы. И именно потому, что Она знает их, Она понимает и наши.
Уходя сегодня из этого святого храма, вверим Ей наших детей и наши семьи, наших пожилых и больных, нашу молодёжь, страдающих из-за войны, тех, кто был вынужден покинуть свои дома, и даже тех, за кого уже некому молиться.
И с детской простотой помолимся: Пресвятая Богородица, никогда не оставляй нас. Всегда храни нас рядом с Твоим Сыном. Покрой мир Твоим святым покровом. Научи нас жить в вере, надежде и любви. И приведи всех нас к радости Царства Твоего Сына.
Пресвятая Богородица, ходатайствуй о нас. Аминь.
БЕЛАРУСКІ ПЕРАКЛАД [паказаць]
СВЯТА ЎСПЕННЯ БАГАРОДЗІЦЫ Ў ВІЛЬНЮСЕ
У суботу, 15 жніўня 2026 года, у вялікае Багародзічнае свята Успення Прасвятой Багародзіцы Яго Праасвяшчэнства епіскап Таміскі Панарэт, Патрыяршы экзарх Літвы, узначаліў урачыстую архіерэйскую Боскую літургію ў парафіі Святой Тройцы ў Трынаполісе, Вільнюс.
Патрыяршаму экзарху саслужылі протаіерэі Уладзімір Сяляўка і Георгій Рой, іераманах Іерамія Юрчанка, святар Аляксандр Кухта, настаяцель парафіі святар Юргіс Гінтарас Сунгайла, архідыякан Віктарас Мініотас і дыякан Платон Конічшавас.
Боская літургія здзяйснялася на многіх мовах, адлюстроўваючы шматнацыянальны і шматмоўны характар паствы. Разам з парафіянамі ў храм прыйшлі і маліліся вернікі з іншых праваслаўных супольнасцяў Вільнюса. Супольная малітва аб’яднала людзей розных нацыянальнасцяў вакол алтара Хрыстовага і пад мацярынскім покрывам Прасвятой Багародзіцы.
У сваёй казані Патрыяршы экзарх нагадаў, што свята Успення Багародзіцы ў праваслаўнай традыцыі часта называюць «летнім Вялікаднем», бо яно зноў абвяшчае, што смерць не з’яўляецца канцом чалавечага жыцця. Багародзіца заснула ў Госпадзе, аднак не пакінула ні свету, ні Царквы, ні Сваіх дзяцей; стоячы перад тронам Свайго Сына, Яна працягвае заступацца за ўсё чалавецтва.
Экзарх таксама казаў пра мацярынскую блізкасць Багародзіцы да кожнага чалавека. Як спалоханае дзіця або дзіця, якое пакутуе, бяжыць у абдымкі маці, так і з сэрца хрысціяніна ў гадзіну болю і цяжкасцяў натуральна ўзнікае малітва: «Прасвятая Багародзіца, дапамажы мне». Аднак Багародзіца не пакідае чалавека для Сябе; як на вяселлі ў Кане, Яна заўсёды вядзе яго да Свайго Сына і паўтарае: «Што скажа Ён вам, тое зрабіце».
Завяршаючы казань, Патрыяршы экзарх заклікаў вернікаў даверыць покрыву і абароне Багародзіцы сваіх дзяцей і сем’і, пажылых і хворых, моладзь, тых, хто праходзіць выпрабаванні вайной, уцекачоў, вымушаных пакінуць свае дамы, а таксама ўсіх, за каго ўжо няма каму маліцца.
«Прасвятая Багародзіца, ніколі не пакідай нас. Заўсёды трымай нас блізка да Твайго Сына, пакрый свет Тваім святым покрывам і навучы нас жыць верай, надзеяй і любоўю», – маліўся Патрыяршы экзарх, завяршаючы казань.
Пасля Боскай літургіі духавенства і вернікі селі за супольную святочную трапезу, працягнуўшы святкаванне Успення Прасвятой Багародзіцы ў атмасферы радасці і братэрскай еднасці.
Поўны тэкст казані:
«Вось Маці твая»
Казань на свята Успення Прасвятой Багародзіцы
Узлюбленыя браты і сёстры ў Хрысце!
Ёсць адно свята, якога вернікі штогод чакаюць з асаблівай радасцю і глыбокай любоўю. Невыпадкова праваслаўны народ часта называе яго «летнім Вялікаднем». Не таму, што яно замяняе адзіны Вялікдзень Госпада нашага, але таму, што сёння Царква зноў абвяшчае: смерць — не канец.
Сёння Царква не святкуе смерць Маці Божай. Яна святкуе Яе Успенне — Яе засынанне ў Госпадзе. Бо Тая, Якая насіла ў Сабе Пачынальніка жыцця, не магла застацца ва ўладзе смерці. Як мы спяваем у сённяшнім трапары: «У нараджэнні дзявоцтва захавала Ты, ва Успенні свету не пакінула Ты, Багародзіца».
Такое вялікае пасланне сённяшняга свята: Маці Божая не пакінула свету. Яна не пакінула Царквы. Яна не пакінула Сваіх дзяцей. Стоячы перад тронам Свайго Сына, Яна працягвае маліцца за ўвесь свет.
Дарагія мае браты і сёстры! Хто з нас ніколі не меў патрэбы ў матчыных абдымках? У дзяцінстве, калі нам было страшна, калі нам было балюча або калі мы плакалі, мы інстынктыўна беглі да маці. Яна не задавала шмат пытанняў — яна проста раскрывала свае абдымкі.
Магчыма, менавіта таму ў сэрцы кожнага праваслаўнага хрысціяніна ў хвіліны болю так натуральна ўзнікае малітва: «Прасвятая Багародзіца, дапамажы мне». Усяго некалькі слоў, але ў іх змяшчаецца поўны давер дзіцяці да сваёй маці.
Наўрад ці знойдзецца праваслаўны дом без іконы Маці Божай. Наўрад ці знойдзецца праваслаўны хрысціянін, які ніколі не стаяў перад Яе святым вобразам са слязамі, з удзячнасцю або ў маўчанні, калі ўжо немагчыма было знайсці слоў. І Яна заўсёды робіць адно і тое ж: ніколі не пакідае нас для Сябе, але заўсёды вядзе нас да Хрыста. Як Яна сказала ў Кане: «Што скажа Ён вам, тое зрабіце» (Ян 2:5). Гэта і сёння застаецца Яе пасланнем да Царквы.
Таму праваслаўны свет даў Ёй незлічоныя найменні. Не таму, што існуе шмат Мацярэй Божых, але таму, што адзіная Маці незлічонымі спосабамі явіла Свой любоўны клопат. У Грэцыі мы называем Яе Хуткапаслушніцай, Суцяшальніцай, Салодкім Лабзаннем, Усецарыцай, Брамніцай, «Годна ёсць», Траеручыцай і многімі іншымі ўлюбёнымі імёнамі.
Тут, у Літве, незлічоная колькасць людзей прыходзіць да святой іконы Маці Божай Вастрабрамскай, просячы міласэрнасці, абароны і надзеі. Нашы браты і сёстры ва Украіне з любоўю моляцца перад Пачаёўскай іконай. У Грузіі, Румыніі, Сербіі, Балгарыі і ва ўсім праваслаўным свеце кожны народ шануе сваю цудатворную ікону Багародзіцы.
Кожны народ з любоўю кажа: «Яна — наша Маці». І гэта сапраўды так. Аднак Яна не належыць нейкаму аднаму народу. Яна — Маці ўсёй Царквы. Яна збірае ўсе народы вакол Свайго Сына.
Святы Ян Дамаскін, вялікі прапаведнік Успення, нагадвае нам, што мы праслаўляем Маці Божую не таму, што Яна мае патрэбу ў нашай хвале, а таму, што мы маем патрэбу ў Яе малітвах. Яе Успенне не паклала канца Яе любові. Яе матчына апека не спынілася. Яе заступніцтва не змоўкла. І сёння Яна прыносіць Свайму Сыну слёзы, надзеі, страхі і малітвы Яго народа.
Магчыма, сёння сярод нас ёсць хтосьці, хто нясе цяжкі крыж: аплаквае страту блізкага чалавека, моліцца за хворае дзіця, прыгнечаны адзінотай, напалоханы вайной або ўжо не ведае, дзе знайсці надзею. Сёння Царква не прапануе тэорый — Яна прапануе Маці. Маці, Якая Сама стаяла пад Крыжам; Маці, Якая ведае пакуты і слёзы. І менавіта таму, што Яна ведае іх, Яна разумее і нашы.
Выходзячы сёння з гэтага святога храма, даверым Ёй нашых дзяцей і нашы сем’і, нашых пажылых і хворых, нашу моладзь, тых, хто пакутуе з-за вайны, тых, хто быў вымушаны пакінуць свае дамы, і нават тых, за каго ўжо няма каму маліцца.
І з дзіцячай прастатой памолімся: Прасвятая Багародзіца, ніколі не пакідай нас. Заўсёды трымай нас блізка да Твайго Сына. Пакрый свет Тваім святым покрывам. Навучы нас жыць у веры, надзеі і любові. І прывядзі ўсіх нас да радасці Валадарства Твайго Сына.
Прасвятая Багародзіца, заступайся за нас. Амін.
TRADUCERE ÎN LIMBA ROMÂNĂ [afișează]
PRAZNICUL ADORMIRII MAICII DOMNULUI LA VILNIUS
Sâmbătă, 15 august 2026, la marele praznic al Maicii Domnului, Adormirea Preasfintei Născătoare de Dumnezeu, Preasfințitul Părinte Panaretos, Episcop de Tamisos și Exarh Patriarhal al Lituaniei, a săvârșit Sfânta și Dumnezeiasca Liturghie arhierească în Parohia „Sfânta Treime” din Trinapolis, Vilnius.
Împreună cu Exarhul Patriarhal au slujit protoiereii Vladimir Seliavko și Gheorghi Roi, ieromonahul Ieremia Iurcenko, preotul Aliaksandr Kuchta, parohul comunității, preotul Jurgis Gintaras Sungaila, arhidiaconul Viktoras Miniotas și diaconul Platon Koničševas.
Dumnezeiasca Liturghie a fost săvârșită în mai multe limbi, reflectând caracterul multinațional și multilingv al turmei. Alături de enoriași au venit și s-au rugat credincioși din alte comunități ortodoxe din Vilnius. Rugăciunea comună a unit oameni de diferite naționalități în jurul altarului lui Hristos și sub ocrotirea maternă a Preasfintei Născătoare de Dumnezeu.
În cuvântul său, Exarhul Patriarhal a amintit că praznicul Adormirii Maicii Domnului este numit adesea în tradiția ortodoxă „Paștile de vară”, deoarece vestește încă o dată că moartea nu este sfârșitul vieții omenești. Maica Domnului a adormit în Domnul, însă nu a părăsit nici lumea, nici Biserica, nici pe copiii ei; stând înaintea tronului Fiului ei, continuă să mijlocească pentru întreaga omenire.
Exarhul a vorbit și despre apropierea maternă a Maicii Domnului față de fiecare om. Așa cum un copil speriat sau suferind aleargă în brațele mamei sale, tot astfel, în ceasul durerii și al încercării, din inima creștinului izvorăște firesc rugăciunea: „Preasfântă Născătoare de Dumnezeu, ajută-mă”. Maica Domnului însă nu îl păstrează pe om pentru sine; precum la nunta din Cana, îl conduce întotdeauna către Fiul ei și repetă: „Faceți orice vă va spune”.
Încheindu-și cuvântul, Exarhul Patriarhal i-a îndemnat pe credincioși să încredințeze acoperământului și ocrotirii Maicii Domnului pe copiii și familiile lor, pe vârstnici și pe bolnavi, pe tineri, pe cei încercați de război, pe refugiații siliți să-și părăsească locuințele și pe toți cei pentru care nu mai are cine să se roage.
„Preasfântă Născătoare de Dumnezeu, nu ne părăsi niciodată. Păstrează-ne mereu aproape de Fiul tău, acoperă lumea cu sfântul tău acoperământ și învață-ne să trăim în credință, nădejde și iubire”, s-a rugat Exarhul Patriarhal la sfârșitul cuvântului său.
După Dumnezeiasca Liturghie, clerul și credincioșii s-au așezat împreună la masa festivă, continuând prăznuirea Adormirii Preasfintei Născătoare de Dumnezeu într-o atmosferă de bucurie și comuniune frățească.
Textul integral al predicii:
„Iată mama ta”
Predică la praznicul Adormirii Preasfintei Născătoare de Dumnezeu
Iubiți frați și surori în Hristos!
Există un praznic pe care credincioșii îl așteaptă în fiecare an cu o bucurie deosebită și cu o iubire profundă. Nu întâmplător poporul nostru ortodox îl numește adesea „Paștile de vară”. Nu pentru că ar înlocui unicul Paște al Domnului nostru, ci pentru că astăzi Biserica vestește din nou că moartea nu este sfârșitul.
Astăzi Biserica nu prăznuiește moartea Maicii Domnului. Ea prăznuiește Adormirea ei — adormirea ei în Domnul. Căci cea care L-a purtat în pântece pe Începătorul Vieții nu putea rămâne sub stăpânirea morții. După cum cântăm în troparul de astăzi: „Întru naștere fecioria ai păzit, întru adormire lumea nu ai părăsit, de Dumnezeu Născătoare”.
Acesta este marele mesaj al praznicului de astăzi: Maica Domnului nu a părăsit lumea. Nu a părăsit Biserica. Nu și-a părăsit copiii. Stând înaintea tronului Fiului ei, ea continuă să se roage pentru întreaga lume.
Dragii mei frați și surori! Cine dintre noi nu a avut niciodată nevoie de îmbrățișarea unei mame? În copilărie, ori de câte ori ne era frică, ori de câte ori eram răniți sau plângeam, alergam instinctiv la mama noastră. Ea nu punea multe întrebări — pur și simplu își deschidea brațele.
Poate de aceea, în inima fiecărui ortodox, în clipele de durere se înalță atât de firesc o rugăciune: „Preasfântă Născătoare de Dumnezeu, ajută-mă”. Doar câteva cuvinte, dar ele cuprind încrederea deplină a unui copil în mama sa.
Cu greu găsim o casă ortodoxă fără o icoană a Maicii Domnului. Cu greu găsim un creștin ortodox care să nu fi stat niciodată înaintea sfântului ei chip cu lacrimi, cu recunoștință sau în tăcere, atunci când cuvintele nu mai puteau fi găsite. Iar ea face întotdeauna același lucru: nu ne păstrează niciodată pentru sine, ci ne conduce întotdeauna la Hristos. Așa cum a spus la Cana: „Să faceți orice vă va spune” (In 2, 5). Acesta rămâne și astăzi mesajul ei către Biserică.
De aceea lumea ortodoxă i-a dat nenumărate nume. Nu pentru că ar exista mai multe Maici ale Domnului, ci pentru că unica Mamă și-a arătat grija iubitoare în nenumărate feluri. În Grecia o numim Grabnic Ascultătoarea, Mângâietoarea, Dulcea Sărutare, Împărăteasa tuturor, Portărița, „Cuvine-se cu adevărat”, cea cu trei mâini și cu multe alte nume iubite.
Aici, în Lituania, nenumărați oameni vin la sfânta icoană a Maicii Domnului de la Poarta Zorilor, cerând milă, ocrotire și speranță. Frații și surorile noastre din Ucraina se roagă cu dragoste înaintea icoanei de la Poceaev. În Georgia, România, Serbia, Bulgaria și în întreaga lume ortodoxă, fiecare popor își prețuiește icoana făcătoare de minuni a Născătoarei de Dumnezeu.
Fiecare popor spune cu dragoste: „Ea este Mama noastră”. Și într-adevăr așa este. Totuși, ea nu aparține unui singur popor. Ea este Mama întregii Biserici. Ea adună toate popoarele în jurul Fiului ei.
Sfântul Ioan Damaschin, marele predicator al Adormirii, ne amintește că nu o slăvim pe Maica Domnului pentru că ea ar avea nevoie de lauda noastră, ci pentru că noi avem nevoie de rugăciunile ei. Adormirea ei nu a pus capăt iubirii sale. Grija ei maternă nu a încetat. Mijlocirea ei nu a amuțit. Și astăzi ea aduce înaintea Fiului ei lacrimile, speranțele, temerile și rugăciunile poporului Său.
Poate că astăzi se află printre noi cineva care poartă o cruce grea: cineva care plânge pierderea unei persoane dragi, cineva care se roagă pentru un copil bolnav, cineva apăsat de singurătate, cineva înspăimântat de război sau cineva care nu mai știe unde să găsească speranță. Astăzi Biserica nu oferă teorii — ea oferă o Mamă. O Mamă care ea însăși a stat sub Cruce; o Mamă care cunoaște suferința și lacrimile. Și tocmai pentru că le cunoaște, le înțelege și pe ale noastre.
Plecând astăzi din această sfântă biserică, să-i încredințăm copiii și familiile noastre, bătrânii și bolnavii noștri, tinerii noștri, pe cei care suferă din cauza războiului, pe cei care au fost siliți să-și părăsească locuințele și chiar pe cei pentru care nu mai are cine să se roage.
Și cu simplitatea copiilor să ne rugăm: Preasfântă Născătoare de Dumnezeu, nu ne părăsi niciodată. Păstrează-ne mereu aproape de Fiul tău. Acoperă lumea cu sfântul tău acoperământ. Învață-ne să trăim în credință, nădejde și iubire. Și condu-ne pe toți în bucuria Împărăției Fiului tău.
Preasfântă Născătoare de Dumnezeu, mijlocește pentru noi. Amin.
