LT
Vladimiro Koničševo šventimai į diakonus Konstantinopolyje
Brangusis subdiakone Vladimirai!
Šiandien, per šią didžiąją Ortodoksijos triumfo šventę, Bažnyčia iškilmingai išpažįsta Dievo įsikūnijimo pasaulyje tiesą.
Šioje garbingoje ir istorinėje patriarchinėje šventojo, šlovingojo ir didžiojo kankinio Jurgio bažnyčioje Fanare Ortodoksijos sekmadienis nėra vien formalus šventųjų ikonų gerbimo atkūrimo paminėjimas ir nėra tik graži šventė. Šią dieną iš naujo patvirtiname pamatinę antropologinę ir dogminę tiesą: pati materija tampa pajėgi priimti nesukurtąją malonę; žmogaus asmuo pašventinamas visa savo pilnatve; istorija nėra uždara prapulties erdvė. Materija sudievinama. Visa kūrinija pašventinama.
Todėl ypač šiandien dar kartą keliame savo širdis į mūsų Viešpatį ir Gelbėtoją Jėzų Kristų, karštai melsdami, kad mūsų giliai sužeistame pasaulyje įsiviešpatautų taika. Pasaulis tragiškai kenčia nuo karo, konfliktų, smurto ir kraujo praliejimo. Tegu Taikos Kunigaikštis išklauso mūsų maldą, tesustiprina tuos, kurie darbuojasi dėl taikos atkūrimo, ir tepasigaili mūsų visų.
Šį Įsikūnijimo lobį, neišdildomai paženklintą išpažinėjų liudijimu ir tikėjimo kankinių auka, kankinystę patyrusi Konstantinopolio Bažnyčia per amžius išsaugojo nepaliestą, nešdama sunkų atsakomybės kryžių už Dievo Bažnyčių tvirtumą ir gerovę.
Gyvą tų senųjų kovų už žmogaus dvasinę laisvę atspindį šiandien regime jūsų šalyje, Lietuvoje, naujai įsteigto mūsų Egzarchato dvasininkų asmenyse ir jų tarnystėje. Broliai, stovintys prieš mūsų kuklumą, atneša krašto, patyrusio žiaurius užkariavimus, smurtu perbraižytas sienas ir prievarta primestas tapatybes, pulsą ir skausmą, bet taip pat ir viltį.
Patriarchinio Egzarchato įsteigimas peržengia siauras formalaus juridinio akto ribas. Tai dvasinės laisvės atkūrimo ženklas. Šventoji Didžioji Kristaus Bažnyčia nepamiršta savo kaimenės. Ortodoksų tikintieji Baltijos kraštuose, atsisakę tapatinti kanoniškumą su pavergimu ar tikėjimo pajungimu pasaulietinių imperijų interesams, iš naujo atrado Visuotiniame Patriarchate savo tikrąją dvasinę širdį – tėviškuosius namus, kurie lieka plačiai atviri ir pasirengę dovanoti gyvenimo Kristuje laisvę, laisvę nuo etnofiletizmo.
Prie šio šventojo altoriaus, prisikėlimo laukimo kupinoje šventoje aplinkoje, šiandien artiniesi tu, mylimas kandidate, kad būtum aprengtas dieviškąja malone. Tu esi pirmasis, priimantis diakono laipsnį Lietuvos Egzarchate, aukodamas visą savo būtį kaip brangią pirmieną naujam ir viltį nešančiam Bažnyčios daigynui šiose šiaurinėse platumose.
Šiandien šaukiamės Švenčiausiosios Dvasios malonės – Gyvybės Teikėjos, kuri steigia ir palaiko visą Bažnyčios pilnatvę, – kad ji padarytų tave dieviškosios valios įrankiu ir nuolankiu Dievo tautos tarnu.
Būti diakonu nėra asmeninis laimėjimas – tai visiškas savęs atidavimas. Tu esi pašauktas tarnauti giliai susiskaldžiusiame pasaulyje, pats tapdamas kelrodžiu į dangaus karalystę, regimu Bažnyčios veidu, kuris pasiekia žmogų net ribinėse jo būties situacijose.
Suteikdami tau vardą, pateikiame tavo būsimam keliui konkretų pavyzdį, kad šios aukštos tiesos neliktų vien abstrakčios teologinės sąvokos. Motina Bažnyčia Konstantinopolyje su jauduliu suteikia tau šventojo herojaus kankinio Platono vardą – pirmojo Estijos vyskupo Rygoje ir Talino vikaro.
Platonas nebuvo tik administratorius, bet tiesos kankinys. Paulus Kalbušas, kilęs iš šeimos, devynioliktojo amžiaus viduryje atradusios Ortodoksų tradicijos lobį, dešimtmečius paskyrė uoliai bendruomenės sielovadai Sankt Peterburge, statydamas didingas bažnyčias ir ugdydamas sielas. Galiausiai jis priėmė sunkų vyskupystės kryžių dramatišku istoriniu momentu, kai Spalio revoliucija jau skandino Rusijos žemę ateizmo tamsoje.
Su nepajudinama pirmųjų krikščionių išpažinėjų drąsa šventasis Platonas akis į akį stojo prieš pasaulietinio smurto absurdą, siekiantį ištrinti Dievo atvaizdą žmoguje. Atsisakęs tapatintis su bolševikų melu ir ryžtingai gynęs tautos teisę į nepriklausomą valstybingumą, jis buvo suimtas, žiauriai kankintas ir atsisakė pasirašyti iš anksto parengtus tardymo protokolus. Tikėjimas nekapituliuoja. Kankinystė pasiekia savo pilnatvę.
1919 m. sausio 14 d. Tartu mieste Estijoje Platonas buvo sušaudytas kartu su ortodoksų kunigais ir liuteronų pastoriais, savo krauju užantspauduodamas bendrą krikščionišką liudijimą prieš totalitarinį tikėjimo neigimą.
Tėve Platonai, nuo šios akimirkos tu prisiimi šios herojiškos aukos šventąjį paveldą, kurį mūsų Visuotinis Patriarchatas oficialiai patvirtino, kanonizuodamas šventąjį herojų kankinį Platoną 2000 metais.
Kova už Bažnyčios įtvirtinimą šiandienėje Lietuvos visuomenėje galbūt nėra lydima kraujo kankinystės, tačiau ji neabejotinai reiškiasi sąžinės kankinyste – dėl tų, kurie siekia paversti Ortodoksiją geopolitiniu įrankiu, ištrinant asmens laisvę.
Tamsa puola. Šviesa priešinasi.
Tu esi pašauktas stovėti šalia kiekvieno kenčiančio žmogaus, toli nuo tuštybės ir supasaulietintos puikybės, artėdamas prie artimo su tikra Gerojo Samarietio dvasia ir liudydamas tikrąją ortodoksinės krikščionybės pasiaukojimo laikyseną.
Brangus Vladimirai, tau patikėta Šiaurės Rytų Europoje saugoti šią gyvybę teikiančią garbingo Ortodoksijos centro – Visuotinio Patriarchato – liepsną, kuris per amžius, eidamas kryžiaus keliu, laiduoja Bažnyčios vienybę ir tiesą Kristuje.
Tavo tarnystė Egzarchate, darniai žengiant kartu su broliais dvasininkais, liudija nenutrūkstamą vieno Bažnyčios kūno gyvenimą ir visuotinį jo pašaukimą.
Nebijok kryžiaus. Įženk šiandien į savo Viešpaties džiaugsmą, turėdamas nenugalimą globėją – šventąjį herojų kankinį Platoną. O Parakletas, kuris nuolat papildo tai, ko trūksta, tegyvena gausiai tavyje ir padaro tave tikru Evangelijos darbininku per visus tavo gyvenimo metus.
O dabar ženk artyn, subdiakone Vladimirai Platonai.
2026 m. kovo 1 d. Jo Šventenybė patriarchas Baltramiejus I Fanare, Konstantinopolyje, pašventino Vladimirą Koničševą diakonu, suteikdamas jam Platono vardą – šv. Platono, XX a. Estijos vyskupo ir kankinio, garbei.
Diakonas Platonas gimė 1993 m. Kazachstane, tremtinių šeimoje. Ten užaugo ir įgijo pasaulietinį ekonomisto išsilavinimą. Ten jis taip pat augo tikėjime Maskvos patriarchato parapijoje, nes kitų ortodoksų jurisdikcijų Kazachstane nėra. Norėdamas tapti dvasininku, įstojo į Maskvos seminariją, kur išlaikė visus teologijos bakalauro egzaminus. Tačiau po 2022 m. agresijos suprato, kad negali sieti savo ateities su Rusija ir Maskvos patriarchatu, todėl pagal tremtinių grįžimo programą išvyko į Lietuvą ir prisijungė prie Lietuvos egzarchato bendruomenės gyvenimo.
Tai pirmasis atkurtojo Lietuvos egzarchato pašventintas dvasininkas.
Linkime diakonui Platonui Dievo palaimos ir tvirtybės tarnystėje!
EN
Unofficial translation
Ordination of Vladimir Konichshev to the deaconship in Constantinople
Dear subdeacon Vladimir!
Today, during this great celebration of the triumph of Orthodoxy, the Church solemnly confesses the truth of God's incarnation in the world.
In this venerable and historical patriarchal church of the holy, glorious and great martyr George in Fanar, Orthodoxy Sunday is not only a formal celebration of the restoration of the veneration of the holy icons and is not only a beautiful celebration. On this day we reaffirm a fundamental anthropological and dogmatic truth: matter itself becomes capable of receiving uncreated grace; the human person is sanctified in all its fullness; history is not a closed space of emptiness. Matter is deified. All creation is sanctified.
Therefore, especially today, we once again raise our hearts to our Lord and Savior Jesus Christ, fervently praying for peace to reign in our deeply wounded world. The world is suffering tragically from war, conflict, violence and bloodshed. May the Prince of Peace hear our prayer, may he strengthen those who work to restore peace, and may he have mercy on us all.
This treasure of the Incarnation, indelibly marked by the testimony of the confessors and the sacrifice of the martyrs of the faith, was preserved intact by the martyred Church of Constantinople throughout the ages, bearing the heavy cross of responsibility for the strength and well-being of the Churches of God.
We see a living reflection of those old struggles for the spiritual freedom of man today in your country, Lithuania, in the persons of the clergy of our newly established Exarchate and in their service. The brothers who stand before our modesty bring the pulse and pain, but also hope, of a land that has experienced brutal conquests, borders drawn by violence, and identities imposed by force.
The establishment of the Patriarchal Exarchate goes beyond the narrow limits of a formal legal act. It is a sign of the restoration of spiritual freedom. The Holy Great Church of Christ does not forget its flock. Orthodox believers in the Baltic countries, having refused to equate canonicity with the subjugation or subjugation of faith to the interests of secular empires, rediscovered in the Ecumenical Patriarchate their true spiritual heart – the paternal home that remains wide open and ready to give the freedom of life in Christ, freedom from ethnophiletism.
To this holy altar, in a holy environment filled with the expectation of the resurrection, you approach today, beloved candidate, to be clothed with divine grace. You are the first to accept the rank of deacon in the Exarchate of Lithuania, sacrificing your whole being as a precious precursor to the new and hopeful nursery of the Church in these northern latitudes.
Today we invoke the grace of the Holy Spirit - the Giver of Life, who establishes and sustains the fullness of the Church - to make you an instrument of the divine will and a humble servant of God's people.
Being a deacon is not a personal achievement, it is a total dedication. You are called to serve in a deeply divided world, becoming a signpost to the kingdom of heaven, the visible face of the Church, which reaches people even in the most extreme situations of their existence.
By giving you a name, we provide a concrete example for your future path, so that this high truth does not remain merely an abstract theological concept. The Mother Church in Constantinople is excited to give you the name of the holy hero-martyr Plato, the first Estonian bishop in Riga and Vicar of Tallinn.
Plato was not just an administrator, but a martyr of truth. Coming from a family that discovered the treasure of the Orthodox tradition in the mid-nineteenth century, Paulus Kalbuš spent decades as a diligent community pastor in St. Petersburg, building magnificent churches and nurturing souls. Finally, he accepted the difficult episcopal cross at a dramatic historical moment, when the October Revolution was already drowning the Russian land in the darkness of atheism.
With the unflinching courage of the first Christian confessors, St. Plato faced the absurdity of worldly violence, seeking to erase the image of God in man. Refusing to identify with the lies of the Bolsheviks and resolutely defending the nation's right to independent statehood, he was arrested, brutally tortured and refused to sign pre-prepared interrogation protocols. Faith does not capitulate. Martyrdom reaches its fullness.
in 1919 January 14 In Tartu, Estonia, Plato was shot together with Orthodox priests and Lutheran pastors, sealing with his blood the common Christian witness against totalitarian denial of faith.
Father Plato, from this moment you assume the sacred heritage of this heroic sacrifice, which our Ecumenical Patriarchate officially confirmed by canonizing the holy hero-martyr Plato in 2000.
The struggle for the consolidation of the Church in today's Lithuanian society may not be accompanied by blood martyrdom, but it is undoubtedly manifested in the martyrdom of conscience - for those who seek to turn Orthodoxy into a geopolitical tool, erasing individual freedom.
Darkness is falling. The light resists.
You are called to stand next to every suffering person, far from vanity and worldly pride, approaching your neighbor with the true spirit of the Good Samaritan and witnessing the true attitude of self-sacrifice of Orthodox Christianity.
Dear Vladimir, you have been entrusted in North-Eastern Europe to guard this life-giving flame of the venerable center of Orthodoxy - the Ecumenical Patriarchate - which throughout the ages, walking the way of the cross, guarantees the unity and truth of the Church in Christ.
Your service in the Exarchate, walking in harmony with your clergy brothers, testifies to the continuous life of the one body of the Church and its universal vocation.
Do not be afraid of the cross. Enter today into the joy of your Lord, with an invincible patron, the holy hero-martyr Plato. And the Paraclete, who constantly replenishes what is lacking, may he live abundantly in you and make you a true worker of the Gospel during all the years of your life.
And now step forward, subdeacon Vladimir Platon.
in 2026 March 1 His Holiness Patriarch Bartholomew I in Phanar, Constantinople, consecrated Vladimir Konichshev as a deacon, giving him the name of Plato - St. Plato, 20th century In honor of the Estonian bishop and martyr.
Deacon Platon was born in 1993. In Kazakhstan, in a family of exiles. He grew up there and received a secular education as an economist. There he also grew up in the faith in the parish of the Moscow Patriarchate, as there are no other Orthodox jurisdictions in Kazakhstan. In order to become a clergyman, he entered the Moscow seminary, where he passed all the bachelor's exams in theology. However, after 2022 aggression realized that he could not link his future with Russia and the Moscow Patriarchate, so he went to Lithuania under the return of exiles program and joined the life of the Lithuanian Exarchate community.
He is the first clergyman consecrated by the restored Exarchate of Lithuania.
We wish deacon Platon God's blessing and strength in his ministry!
GR
Ανεπίσημη μετάφραση
Χειροτονία του Βλαντιμίρ Κόνιτσεφ σε διάκονο στην Κωνσταντινούπολη
Αγαπητέ υποδιάκονο Βλαντιμίρ!
Σήμερα, κατά τη μεγάλη αυτή γιορτή του θριάμβου της Ορθοδοξίας, η Εκκλησία ομολογεί πανηγυρικά την αλήθεια της ενανθρώπησης του Θεού στον κόσμο.
Σε αυτόν τον σεβάσμιο και ιστορικό πατριαρχικό ναό του αγίου ενδόξου και μεγαλομάρτυρος Γεωργίου στο Φανάρι, η Κυριακή της Ορθοδοξίας δεν είναι μόνο επίσημη γιορτή της αναστήλωσης της προσκύνησης των αγίων εικόνων και δεν είναι μόνο μια όμορφη γιορτή. Την ημέρα αυτή επιβεβαιώνουμε μια θεμελιώδη ανθρωπολογική και δογματική αλήθεια: η ίδια η ύλη γίνεται ικανή να δέχεται άκτιστη χάρη. Το ανθρώπινο πρόσωπο είναι αγιασμένο σε όλη του την πληρότητα. η ιστορία δεν είναι ένας κλειστός χώρος κενού. Η ύλη αποθεώνεται. Όλη η δημιουργία είναι αγιασμένη.
Γι' αυτό, ιδιαίτερα σήμερα, υψώνουμε για άλλη μια φορά τις καρδιές μας στον Κύριο και Σωτήρα μας Ιησού Χριστό, προσευχόμενοι θερμά για να βασιλέψει η ειρήνη στον βαθιά πληγωμένο κόσμο μας. Ο κόσμος υποφέρει τραγικά από πόλεμο, συγκρούσεις, βία και αιματοχυσία. Είθε ο Πρίγκιπας της Ειρήνης να ακούσει την προσευχή μας, να ενισχύσει αυτούς που εργάζονται για την αποκατάσταση της ειρήνης και να μας ελεήσει όλους.
Αυτός ο θησαυρός της Σαρκώσεως, που σημαδεύτηκε ανεξίτηλα από τη μαρτυρία των ομολογητών και τη θυσία των μαρτύρων της πίστεως, διατηρήθηκε ακέραιος από τη μαρτυρική Εκκλησία της Κωνσταντινούπολης ανά τους αιώνες, φέροντας τον βαρύ σταυρό της ευθύνης για τη δύναμη και την ευημερία των Εκκλησιών του Θεού.
Βλέπουμε μια ζωντανή αντανάκλαση εκείνων των παλιών αγώνων για την πνευματική ελευθερία του ανθρώπου σήμερα στη χώρα σας, τη Λιθουανία, στα πρόσωπα των κληρικών της νεοσύστατης Εξαρχίας μας και στην υπηρεσία τους. Τα αδέρφια που στέκονται μπροστά στη σεμνότητά μας φέρνουν τον παλμό και τον πόνο, αλλά και την ελπίδα, μιας χώρας που έχει βιώσει βάναυσες κατακτήσεις, σύνορα που χαράσσονται από τη βία και ταυτότητες που επιβάλλονται με τη βία.
Η ίδρυση της Πατριαρχικής Εξαρχίας ξεφεύγει από τα στενά όρια μιας τυπικής δικαιοπραξίας. Είναι σημάδι αποκατάστασης της πνευματικής ελευθερίας. Η Αγία Μεγάλη του Χριστού Εκκλησία δεν ξεχνά το ποίμνιό της. Ορθόδοξοι πιστοί στις χώρες της Βαλτικής, έχοντας αρνηθεί να εξισώσουν την κανονικότητα με την υποταγή ή την υποταγή της πίστης στα συμφέροντα των κοσμικών αυτοκρατοριών, ανακάλυψαν ξανά στο Οικουμενικό Πατριαρχείο την αληθινή πνευματική τους καρδιά - το πατρικό σπίτι που παραμένει ορθάνοιχτο και έτοιμο να δώσει την ελευθερία της εν Χριστώ ζωής, την ελευθερία από τον εθνοφιλετισμό.
Σε αυτό το άγιο θυσιαστήριο, σε ένα ιερό περιβάλλον γεμάτο με την προσδοκία της ανάστασης, προσεγγίζεις σήμερα, αγαπητέ υποψήφιε, να ενδυθείς με τη θεία χάρη. Είστε ο πρώτος που δέχτηκε το βαθμό του διακόνου στην Εξαρχία της Λιθουανίας, θυσιάζοντας όλη σας την ύπαρξη ως πολύτιμο πρόδρομο στο νέο και ελπιδοφόρο φυτώριο της Εκκλησίας σε αυτά τα βόρεια γεωγραφικά πλάτη.
Σήμερα επικαλούμαστε τη χάρη του Αγίου Πνεύματος - του Ζωοδόχου, που θεμελιώνει και συντηρεί την πληρότητα της Εκκλησίας - για να σας κάνει όργανο του θείου θελήματος και ταπεινό υπηρέτη του λαού του Θεού.
Το να είσαι διάκονος δεν είναι προσωπικό επίτευγμα, είναι συνολική αφιέρωση. Καλείστε να υπηρετήσετε σε έναν βαθιά διχασμένο κόσμο, γίνοντας καθοδηγητικός σταθμός προς τη βασιλεία των ουρανών, το ορατό πρόσωπο της Εκκλησίας, που φτάνει στους ανθρώπους ακόμα και στις πιο ακραίες καταστάσεις της ύπαρξής τους.
Δίνοντάς σας ένα όνομα, παρέχουμε ένα συγκεκριμένο παράδειγμα για το μελλοντικό σας μονοπάτι, ώστε αυτή η υψηλή αλήθεια να μην παραμένει απλώς μια αφηρημένη θεολογική έννοια. Η Μητέρα Εκκλησία στην Κωνσταντινούπολη είναι ενθουσιασμένη που σας δίνει το όνομα του ιερού ήρωα-μάρτυρα Πλάτωνα, του πρώτου Εσθονού επισκόπου στη Ρίγα και του Εφημέριου του Ταλίν.
Ο Πλάτων δεν ήταν απλώς διαχειριστής, αλλά μάρτυρας της αλήθειας. Προερχόμενος από μια οικογένεια που ανακάλυψε τον θησαυρό της Ορθόδοξης παράδοσης στα μέσα του δέκατου ένατου αιώνα, ο Paulus Kalbuš πέρασε δεκαετίες ως επιμελής κοινοτικός πάστορας στην Αγία Πετρούπολη, χτίζοντας υπέροχες εκκλησίες και γαλουχώντας ψυχές. Τελικά, δέχτηκε τον δύσκολο επισκοπικό σταυρό σε μια δραματική ιστορική στιγμή, όταν η Οκτωβριανή Επανάσταση ήδη έπνιγε τη ρωσική γη στο σκοτάδι του αθεϊσμού.
Με το ακλόνητο θάρρος των πρώτων χριστιανών ομολογητών, ο Άγιος Πλάτων αντιμετώπισε τον παραλογισμό της εγκόσμιας βίας, επιδιώκοντας να σβήσει την εικόνα του Θεού στον άνθρωπο. Αρνούμενος να ταυτιστεί με τα ψέματα των Μπολσεβίκων και υπερασπιζόμενος αποφασιστικά το δικαίωμα του έθνους για ανεξάρτητο κράτος, συνελήφθη, βασανίστηκε βάναυσα και αρνήθηκε να υπογράψει προπαρασκευασμένα πρωτόκολλα ανάκρισης. Η πίστη δεν συνθηκολογεί. Το μαρτύριο φτάνει στην πληρότητά του.
το 1919 14 Ιανουαρίου Στο Τάρτου της Εσθονίας, ο Πλάτωνας πυροβολήθηκε μαζί με Ορθόδοξους ιερείς και Λουθηρανούς πάστορες, σφραγίζοντας με το αίμα του την κοινή χριστιανική μαρτυρία ενάντια στην ολοκληρωτική άρνηση της πίστης.
Πάτερ Πλάτωνα, από αυτή τη στιγμή αναλαμβάνεις την ιερή κληρονομιά αυτής της ηρωικής θυσίας, την οποία το Οικουμενικό μας Πατριαρχείο επιβεβαίωσε επίσημα με την αγιοποίηση του ιερού ήρωα-μάρτυρα Πλάτωνα το 2000.
Ο αγώνας για την εδραίωση της Εκκλησίας στη σημερινή λιθουανική κοινωνία μπορεί να μην συνοδεύεται από μαρτύριο αίματος, αλλά αναμφίβολα εκδηλώνεται με το μαρτύριο της συνείδησης - για όσους επιδιώκουν να μετατρέψουν την Ορθοδοξία σε γεωπολιτικό εργαλείο, διαγράφοντας την ατομική ελευθερία.
Το σκοτάδι πέφτει. Το φως αντιστέκεται.
Καλείσαι να σταθείς δίπλα σε κάθε πονεμένο άνθρωπο, μακριά από ματαιοδοξία και κοσμική υπερηφάνεια, πλησιάζοντας τον πλησίον σου με το αληθινό πνεύμα του Καλού Σαμαρείτη και βλέποντας την αληθινή στάση αυτοθυσίας του Ορθόδοξου Χριστιανισμού.
Αγαπητέ Βλαδίμηρο, σου ανατέθηκε στη Βορειοανατολική Ευρώπη η φύλαξη αυτής της ζωογόνου φλόγας του σεβάσμιου κέντρου της Ορθοδοξίας - του Οικουμενικού Πατριαρχείου - που ανά τους αιώνες, περπατώντας την οδό του σταυρού, εγγυάται την ενότητα και την αλήθεια της εν Χριστώ Εκκλησίας.
Η υπηρεσία σας στα Εξάρχεια, βαδίζοντας αρμονικά με τους κληρικούς αδελφούς σας, μαρτυρεί τη συνεχή ζωή του ενός σώματος της Εκκλησίας και την καθολική της κλήση.
Μη φοβάσαι τον σταυρό. Εισέλθετε σήμερα στη χαρά του Κυρίου σας, με ανίκητο προστάτη, τον άγιο ήρωα-μάρτυρα Πλάτωνα. Και ο Παράκλητος, που συνεχώς αναπληρώνει ό,τι λείπει, να ζήσει άφθονα μέσα σου και να σε κάνει αληθινό εργάτη του Ευαγγελίου όλα τα χρόνια της ζωής σου.
Και τώρα προχωρήστε, υποδιάκονος Βλαντιμίρ Πλάτων.
την 1η Μαρτίου 2026, ο Παναγιώτατος Πατριάρχης Βαρθολομαίος Α' στο Φανάρ της Κωνσταντινούπολης μόνασε τον Βλαντιμίρ Κόνιτσεφ σε διάκονο, δίνοντάς του το όνομα Πλάτωνας - Άγιος Πλάτων, 20ος αιώνας προς τιμή του Εσθονού επισκόπου και μάρτυρα.
Ο Διάκονος Πλάτων γεννήθηκε το 1993. Στο Καζακστάν, σε οικογένεια εξόριστων. Εκεί μεγάλωσε και έλαβε κοσμική εκπαίδευση ως οικονομολόγος. Εκεί μεγάλωσε και με την πίστη στην ενορία του Πατριαρχείου Μόσχας, καθώς δεν υπάρχουν άλλες Ορθόδοξες δικαιοδοσίες στο Καζακστάν. Για να γίνει κληρικός, μπήκε στο σεμινάριο της Μόσχας, όπου έδωσε όλες τις εξετάσεις πτυχίου στη θεολογία. Ωστόσο, μετά το 2022 η επιθετικότητα συνειδητοποίησε ότι δεν μπορούσε να συνδέσει το μέλλον του με τη Ρωσία και το Πατριαρχείο Μόσχας, έτσι πήγε στη Λιθουανία στο πλαίσιο του προγράμματος επιστροφής των εξοριών και εντάχθηκε στη ζωή της λιθουανικής κοινότητας των Εξαρχείων.
Είναι ο πρώτος κληρικός που μόνασε η αναστηλωμένη Εξαρχία Λιθουανίας.
Ευχόμαστε στον διάκονο Πλάτωνα την ευλογία και τη δύναμη του Θεού στη διακονία του!
UA
Висвячення Володимира Коничшева на диякона в Константинополі
Шановний іподияконе Володимире!
Сьогодні, під час цього великого свята торжества Православ’я, Церква урочисто сповідує істину Божого втілення у світі.
У цьому почесному і історичному патріаршому храмі святого, славного і великомученика Георгія на Фанарі Неділя Православ'я - це не тільки офіційне свято відновлення шанування святих ікон і не тільки прекрасне свято. У цей день ми підтверджуємо фундаментальну антропологічну та догматичну істину: сама матерія стає здатною прийняти нестворену благодать; людська особа освячується в усій своїй повноті; історія не є замкнутим простором порожнечі. Матерія обожнюється. Все творіння освячується.
Тому, особливо сьогодні, ми знову підносимо наші серця до нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, ревно молячись, щоб мир запанував у нашому глибоко зраненому світі. Світ трагічно страждає від війни, конфліктів, насильства та кровопролиття. Нехай Князь миру почує наші молитви, нехай Він зміцнить тих, хто працює над відновленням миру, і нехай Він помилує всіх нас.
Цю скарбницю Втілення, незгладимо позначену свідченням сповідників і жертвою мучеників віри, мученицька Константинопольська Церква зберегла неушкодженою протягом століть, несучи важкий хрест відповідальності за силу і добробут Церков Божих.
Живий відблиск тих давніх змагань за духовну свободу людини ми бачимо сьогодні у вашій країні, Литві, в особах духовенства нашого новоутвореного Екзархату та в їхньому служінні. Брати, які стоять перед нашою скромністю, несуть пульс і біль, але також і надію, землі, яка пережила жорстокі завоювання, кордони, проведені насильством, і ідентичність, нав’язану силою.
Створення Патріаршого екзархату виходить за вузькі рамки формального правового акту. Це знак відновлення духовної свободи. Свята Велика Христова Церква не забуває своєї пастви. Православні віруючі в країнах Балтії, відмовившись ототожнювати канонічність із підкоренням або підкоренням віри інтересам світських імперій, знову знайшли у Вселенському Патріархаті своє справжнє духовне серце – батьківський дім, який залишається широко відкритим і готовим дати свободу життя у Христі, свободу від етнофілетизму.
До цього святого вівтаря, у святому оточенні, сповненому очікуванням воскресіння, ти сьогодні наближаєшся, улюблений кандидату, щоб зодягнутися в божественну благодать. Ви перші прийняли сан диякона в Литовському екзархаті, жертвуючи цілим своїм єством як дорогоцінний попередник нової і багатої надії розплідника Церкви в цих північних широтах.
Сьогодні ми призиваємо благодать Святого Духа – Животворця, який утверджує і підтримує повноту Церкви – щоб зробити вас знаряддям Божої волі та смиренним слугою народу Божого.
Бути дияконом – це не особисте досягнення, це повна відданість. Ви покликані служити в глибоко розділеному світі, стаючи дороговказом до Царства Небесного, видимим обличчям Церкви, яке досягає людей навіть у найекстремальніших ситуаціях їх існування.
Даючи вам ім’я, ми даємо конкретний приклад для вашого майбутнього шляху, щоб ця висока істина не залишалася просто абстрактним теологічним поняттям. Мати-Церква в Константинополі з радістю повідомляє вам ім’я святого героя-мученика Платона, першого естонського єпископа в Ризі та вікарія Таллінна.
Платон був не просто адміністратором, а мучеником істини. Паулюс Кальбуш, вихідець із сім’ї, яка відкрила для себе скарб православної традиції в середині дев’ятнадцятого століття, провів десятиліття як старанний пастор громади в Санкт-Петербурзі, будуючи чудові храми та плекаючи душі. Нарешті він прийняв важкий архієрейський хрест у драматичний історичний момент, коли Жовтнева революція вже топила російську землю в темряві безбожжя.
З непохитною мужністю перших християнських сповідників святий Платон зіткнувся з абсурдом мирського насильства, прагнучи стерти образ Божий в людині. Відмовляючись ототожнюватись із брехнею більшовиків і рішуче відстоюючи право нації на незалежну державність, він був заарештований, по-звірячому катований і відмовився підписати заздалегідь підготовлені протоколи допитів. Віра не капітулює. Мучеництво досягає своєї повноти.
у 1919 р. 14 січня В Тарту, Естонія, Платон був розстріляний разом із православними священиками та лютеранськими пасторами, запечатуючи своєю кров’ю спільне християнське свідчення проти тоталітарного заперечення віри.
Отче Платоне, від цього моменту Ви приймаєте священну спадщину цієї героїчної жертви, яку наш Вселенський Патріархат офіційно підтвердив канонізацією святого героя-мученика Платона у 2000 році.
Боротьба за консолідацію Церкви в сучасному литовському суспільстві, можливо, не супроводжується мученицькою кров’ю, але вона, безсумнівно, проявляється в мучеництві сумління – для тих, хто прагне перетворити Православ’я на геополітичний інструмент, стираючи особисту свободу.
Настає темрява. Світло чинить опір.
Ви покликані стояти поруч із кожною стражденною людиною, далеко від марнославства та мирської гордині, наближаючись до ближнього з істинним духом милосердного самарянина та свідком справжньої самопожертви православного християнства.
Дорогий Володимире, тобі довірено в Північно-Східній Європі охороняти цей животворний вогонь почесного осередку Православ’я – Вселенського Патріархату, – який упродовж віків, ідучи хресною дорогою, гарантує єдність та правду Церкви у Христі.
Ваше служіння в Екзархаті, у згоді з братами священнослужителями, свідчить про безперервне життя єдиного тіла Церкви та її вселенське покликання.
Не бійся хреста. Увійди сьогодні в радість Господа свого з непереможним покровителем, святим героєм-мучеником Платоном. А Утішитель, який постійно доповнює те, чого бракує, нехай живе в тобі рясно і робить тебе справжнім працівником Євангелія протягом усіх років твого життя.
А тепер виступайте, іподиякон Володимир Платон.
1 березня 2026 р. Святіший Патріарх Варфоломій І на Фанарі, Константинополь, висвятив Володимира Коничшева в сан диякона, присвоївши йому ім'я Платон - Св. Платон, 20 ст. На честь естонського єпископа і мученика.
Диякон Платон народився в 1993 році в Казахстані в сім'ї засланців. Там він виріс і отримав світську освіту економіста. Там він також виріс у вірі на парафії Московського патріархату, оскільки інших православних юрисдикцій у Казахстані немає. Щоб стати священнослужителем, він вступив до Московської семінарії, де склав усі іспити на бакалавра з богослов’я. Однак після агресії 2022 року він зрозумів, що не може пов’язувати своє майбутнє з Росією та Московським патріархатом, тому виїхав до Литви за програмою повернення вигнанців і долучився до життя громади Литовського екзархату.
Він є першим священнослужителем, висвяченим відновленим Литовським екзархатом.
Бажаємо диякону Платону Божого благословення та сили у служінні!
RU
Рукоположение Владимира Коничшева в сан диакона в Константинополе.
Дорогой иподиакон Владимир!
Сегодня, во время этого великого торжества Православия, Церковь торжественно исповедует истину Божьего воплощения в мире.
В этом честном и историческом патриаршем храме святого, славного и великомученика Георгия на Фанаре Православное воскресенье – это не только формальный праздник восстановления почитания святых икон и не только красивый праздник. В этот день мы подтверждаем фундаментальную антропологическую и догматическую истину: сама материя становится способной принять нетварную благодать; человеческая личность освящается во всей своей полноте; история — это не замкнутое пространство пустоты. Материя обожествлена. Все творение освящено.
Поэтому, особенно сегодня, мы еще раз возносим свои сердца к Господу и Спасителю нашему Иисусу Христу, горячо молясь о том, чтобы в нашем глубоко израненном мире воцарился мир. Мир трагически страдает от войн, конфликтов, насилия и кровопролития. Пусть Князь Мира услышит нашу молитву, пусть он укрепит тех, кто работает над восстановлением мира, и пусть он помилует всех нас.
Это сокровище Воплощения, неизгладимо отмеченное свидетельствами исповедников и жертвой мучеников веры, сохранялось в неприкосновенности Константинопольской мученической Церковью на протяжении веков, неся тяжёлый крест ответственности за силу и благополучие Церквей Божиих.
Живое отражение той старой борьбы за духовную свободу человека мы видим сегодня в вашей стране, Литве, в лицах духовенства нашего вновь созданного Экзархата и на их службе. Братья, стоящие перед нашей скромностью, несут пульс и боль, но также и надежду страны, которая пережила жестокие завоевания, границы, проведенные насилием, и самобытность, навязанную силой.
Создание Патриаршего Экзархата выходит за узкие рамки формального правового акта. Это знак восстановления духовной свободы. Святая Великая Церковь Христова не забывает свою паству. Православные верующие в странах Балтии, отказавшись отождествлять каноничность с подчинением или подчинением веры интересам светских империй, заново открыли во Вселенском Патриархате свое истинное духовное сердце – отеческий дом, который остается широко открытым и готовым дать свободу жизни во Христе, свободу от этнофилетизма.
К этому святому алтарю, в святой обстановке, наполненной ожиданием воскресения, приближаешься сегодня ты, возлюбленный кандидат, чтобы облечься божественной благодатью. Вы первый, кто принял сан диакона в Литовском Экзархате, пожертвовав всем своим существом как драгоценный предшественник нового и обнадеживающего питомника Церкви в этих северных широтах.
Сегодня мы призываем благодать Святого Духа – Жизнедавца, утверждающего и поддерживающего полноту Церкви – сделать вас орудием божественной воли и смиренным слугой народа Божия.
Быть дьяконом – это не личное достижение, это полная самоотдача. Вы призваны служить в глубоко разделенном мире, становясь указателем Царства Небесного, видимым лицом Церкви, доходящим до людей даже в самых экстремальных ситуациях их существования.
Давая вам имя, мы даем конкретный пример вашего будущего пути, чтобы эта высокая истина не оставалась лишь абстрактным богословским понятием. Мать-Церковь в Константинополе рада сообщить вам имя святого героя-мученика Платона, первого эстонского епископа в Риге и викария Таллинна.
Платон был не просто администратором, а мучеником истины. Выходец из семьи, которая открыла для себя сокровища православной традиции в середине девятнадцатого века, Паулюс Калбуш провел десятилетия в качестве усердного пастыря общины в Санкт-Петербурге, строя великолепные церкви и лелея души. Наконец, он принял трудный епископский крест в драматический исторический момент, когда Октябрьская революция уже топила русскую землю во мраке атеизма.
С непоколебимым мужеством первых христианских исповедников святой Платон столкнулся с нелепостью мирского насилия, стремясь стереть образ Божий в человеке. Отказавшись признать ложь большевиков и решительно отстаивая право нации на независимую государственность, он был арестован, подвергнут жестоким пыткам и отказался подписывать заранее подготовленные протоколы допроса. Вера не капитулирует. Мученичество достигает своей полноты.
14 января 1919 года в Тарту (Эстония) Платон был расстрелян вместе с православными священниками и лютеранскими пасторами, запечатлев своей кровью общее христианское свидетельство против тоталитарного отрицания веры.
Отче Платоне, с этого момента Вы принимаете на себя священное наследие этой героической жертвы, которую наш Вселенский Патриархат официально подтвердил канонизацией святого героя-мученика Платона в 2000 году.
Борьба за консолидацию Церкви в сегодняшнем литовском обществе, возможно, не сопровождается кровавым мученичеством, но она, несомненно, проявляется в мученичестве совести – для тех, кто стремится превратить православие в геополитический инструмент, стирающий свободу личности.
Наступает темнота. Свет сопротивляется.
Вы призваны стоять рядом с каждым страждущим человеком, далеким от суеты и мирской гордости, приближаясь к ближнему с истинным духом доброго самаритянина и становясь свидетелем истинного самопожертвования православного христианства.
Дорогой Владимир, Вам поручено в Северо-Восточной Европе охранять это животворящее пламя почтенного центра Православия – Вселенского Патриархата, – который на протяжении веков, идя крестным путем, гарантирует единство и истину Церкви во Христе.
Ваше служение в Экзархате, пребывание в согласии с вашими братьями-священниками свидетельствует о непрерывной жизни единого тела Церкви и ее вселенском призвании.
Не бойтесь креста. Войди сегодня в радость Господа твоего, с непобедимым покровителем, святым героем-мучеником Платоном. И Утешитель, постоянно восполняющий недостающее, да обитает в тебе с избытком и сделает тебя истинным работником Евангелия во все годы твоей жизни.
А теперь шаг вперед, иподиакон Владимир Платон.
В 2026 году 1 марта Святейший Патриарх Варфоломей I на Константинопольском Фанаре рукоположил Владимира Коничшева в сан диакона с присвоением ему имени Платон - Св. Платон, 20 век В честь эстонского епископа и мученика.
Диакон Платон родился в 1993 году. В Казахстане, в семье ссыльных. Он вырос там и получил светское образование экономиста. Там он и вырос в вере на приходе Московского Патриархата, так как других православных юрисдикций в Казахстане нет. Чтобы стать священнослужителем, он поступил в Московскую семинарию, где сдал все экзамены на степень бакалавра по богословию. Однако после агрессии 2022 года он понял, что не может связать свое будущее с Россией и Московским Патриархатом, поэтому отправился в Литву по программе возвращения ссыльных и включился в жизнь сообщества Литовского Экзархата.
Он первый священнослужитель, рукоположенный восстановленным Экзархатом Литвы.
Желаем диакону Платону Божьего благословения и сил в его служении!
BY
Пасвячэнне Уладзіміра Коничшева ў дыяканы ў Канстанцінопалі
Паважаны іпадыякан Уладзімір!
Сёння, падчас гэтага вялікага свята трыумфу Праваслаўя, Царква ўрачыста вызнае праўду ўцелаўлення Бога ў свеце.
У гэтым шаноўным і гістарычным патрыяршым храме святога слаўнага і вялікапакутніка Георгія на Фанары Нядзеля Праваслаўя - гэта не толькі ўрачыстае свята аднаўлення шанавання святых абразоў і не толькі прыгожае свята. У гэты дзень мы зноў пацвярджаем фундаментальную антрапалагічную і дагматычную праўду: сама матэрыя становіцца здольнай прыняць няствораную ласку; чалавечая асоба асвячаецца ва ўсёй паўнаце; гісторыя - гэта не замкнёная прастора пустаты. Матэрыя абагаўляецца. Усё стварэнне асвячаецца.
Таму, асабліва сёння, мы яшчэ раз узносім свае сэрцы да нашага Пана і Збаўцы Езуса Хрыста, горача молячыся, каб у нашым глыбока параненым свеце панаваў мір. Свет трагічна пакутуе ад войнаў, канфліктаў, гвалту і кровапраліцця. Няхай Князь супакою выслухае нашу малітву, няхай умацуе тых, хто працуе дзеля аднаўлення міру, і няхай змілуецца над усімі намі.
Гэты скарб Богаўцелаўлення, незгладжаемы сведчаннем спаведнікаў і ахвярай мучанікаў веры, захаваў некранутым замучаны Канстанцінопальскі Касцёл на працягу стагоддзяў, несучы цяжкі крыж адказнасці за моц і дабрабыт Божых Касцёлаў.
Жывое адлюстраванне тых даўніх змаганняў за духоўную свабоду чалавека мы бачым сёння ў вашай краіне, Літве, у асобах духавенства нашага новастворанага Экзархату і ў іх служэнні. Браты, якія стаяць перад нашай сціпласцю, нясуць пульс і боль, але таксама і надзею зямлі, якая перажыла жорсткія заваёвы, межы, праведзеныя гвалтам, і тоеснасць, навязаную сілай.
Стварэнне Патрыяршага Экзархату выходзіць за вузкія рамкі фармальна-прававога акта. Гэта знак аднаўлення духоўнай свабоды. Святая Вялікая Царква Хрыстова не забывае сваю паству. Праваслаўныя вернікі ў краінах Балтыі, адмовіўшыся атаясамліваць кананічнасць з падпарадкаваннем або падпарадкаваннем веры інтарэсам свецкіх імперый, нанова адкрылі ва Сусветным Патрыярхаце сваё сапраўднае духоўнае сэрца – бацькоўскі дом, які застаецца шырока адкрытым і гатовым даць свабоду жыцця ў Хрысце, свабоду ад этнафілетызму.
Да гэтага святога алтара ў святым асяроддзі, напоўненым чаканнем уваскрасення, ты падыходзіш сёння, умілаваны кандыдат, каб апрануцца ў Божую ласку. Вы першы прынялі сан дыякана ў Літоўскім Экзархаце, ахвяруючы ўсю сваю істоту як каштоўны папярэднік новага і поўнага надзеі рассадніка Касцёла ў гэтых паўночных шыротах.
Сёння мы просім ласку Святога Духа - Жыватворчага, які ўсталёўвае і падтрымлівае паўнату Касцёла, каб учыніў вас прыладай Божай волі і пакорным слугой Божага народа.
Быць дыяканам - гэта не асабістае дасягненне, гэта поўная адданасць справе. Вы пакліканы служыць у глыбока падзеленым свеце, становячыся ўказальнікам да Валадарства Нябеснага, бачным абліччам Касцёла, якое даходзіць да людзей нават у самых экстрэмальных сітуацыях іх існавання.
Даючы вам імя, мы даем канкрэтны прыклад для вашага далейшага шляху, каб гэтая высокая праўда не заставалася проста абстрактным тэалагічным паняццем. Царква-Маці ў Канстанцінопалі рада даць вам імя святога героя-пакутніка Платона, першага эстонскага біскупа ў Рызе і вікарыя Таліна.
Платон быў не проста адміністратарам, але пакутнікам праўды. Паходзіць з сям'і, якая адкрыла для сябе скарб праваслаўнай традыцыі ў сярэдзіне дзевятнаццатага стагоддзя, Паўлюс Калбуш правёў дзесяцігоддзі ў якасці руплівага пастара абшчыны ў Санкт-Пецярбургу, будуючы цудоўныя храмы і выхоўваючы душы. Нарэшце, ён прыняў цяжкі архіерэйскі крыж у драматычны гістарычны момант, калі Кастрычніцкая рэвалюцыя ўжо тапіла Рускую зямлю ў цемры атэізму.
З нязломнай адвагай першых хрысціянскіх вызнаўцаў святы Платон супрацьстаяў абсурду свецкага насілля, імкнучыся сцерці вобраз Бога ў чалавеку. Адмаўляючыся атаясамлівацца з хлуснёй бальшавікоў і рашуча адстойваючы права нацыі на незалежную дзяржаўнасць, ён быў арыштаваны, жорстка катаваны і адмовіўся падпісваць загадзя падрыхтаваныя пратаколы допытаў. Вера не капітулюе. Мучаніцтва дасягае сваёй паўнаты.
у 1919 г. 14 студзеня ў эстонскім Тарту Платон быў расстраляны разам з праваслаўнымі святарамі і лютэранскімі пастарамі, запячатваючы сваёй крывёй агульнае хрысціянскае сведчанне супраць таталітарнага адмаўлення ад веры.
Ойча Платоне, з гэтага моманту вы прымаеце на сябе святую спадчыну гэтай гераічнай ахвяры, якую наш Сусветны Патрыярхат афіцыйна пацвердзіў, кананізаваўшы святога героя-пакутніка Платона ў 2000 годзе.
Барацьба за кансалідацыю Касцёла ў сучасным літоўскім грамадстве можа і не суправаджацца крывавым мучаніцтвам, але несумненна выяўляецца ў мучаніцтве сумлення — для тых, хто імкнецца ператварыць праваслаўе ў геапалітычны інструмент, сціраючы свабоду асобы.
Апускаецца цемра. Святло супраціўляецца.
Вы пакліканы стаяць побач з кожным церпячым чалавекам, далёкі ад марнасці і свецкага гонару, набліжаючыся да бліжняга з сапраўдным духам міласэрнага самараніна і становячыся сведкамі сапраўднай паставы самаахвярнасці праваслаўнага хрысціянства.
Дарагі Уладзімір, Табе даверана ў Паўночна-Усходняй Еўропе ахоўваць гэтае жыватворнае полымя шаноўнага цэнтру Праваслаўя – Сусветнага Патрыярхату, які на працягу вякоў, ідучы крыжовым шляхам, гарантуе адзінства і праўду Царквы ў Хрысце.
Вашае служэнне ў Экзархаце ў згодзе з братамі па духавенству сведчыць аб бесперапынным жыцці адзінага цела Касцёла і яго паўсюдным пакліканні.
Не бойся крыжа. Увайдзі сёння ў радасць Госпада твайго з непераможным заступнікам, святым героем-пакутнікам Платонам. А Параклет, які пастаянна папаўняе тое, чаго не хапае, няхай жыве ў вас у дастатку і робіць вас сапраўдным працаўніком Евангелля на працягу ўсіх гадоў вашага жыцця.
А цяпер выступі, іпадыякан Уладзімір Платон.
у 2026 г. 1 сакавіка Свяцейшы Патрыярх Варфаламей I у Канстанцінопальскім Фанары пасвяціў Уладзіміра Конычава ў сан дыякана, прысвоіўшы яму імя Платон - Святы Платон, ХХ ст. У гонар эстонскага біскупа і мучаніка.
Дыякан Платон нарадзіўся ў 1993 годзе ў Казахстане, у сям'і ссыльнага. Там ён вырас і атрымаў свецкую адукацыю эканаміста. Там ён таксама рос у веры ў прыходзе Маскоўскага Патрыярхату, бо іншых праваслаўных юрысдыкцый у Казахстане няма. Каб стаць духоўнікам, ён паступіў у Маскоўскую семінарыю, дзе здаў усе бакалаўрскія экзамены па тэалогіі. Аднак пасля агрэсіі 2022 года зразумеў, што не можа звязаць сваю будучыню з Расіяй і Маскоўскім Патрыярхатам, таму па праграме вяртання сасланых выехаў у Літву і далучыўся да жыцця суполкі Літоўскага Экзархата.
Ён першы клірык, пасвечаны адноўленым Літоўскім экзархатам.
Жадаем дыякану Платону Божага дабраславення і моцы ў яго служэнні!