LT
Patriarcho šv. Kalėdų laiškas (2025)
Neoficialus vertimas
+ BALTRAMIEJUS
Dievo malone Konstantinopolio-Naujosios Romos arkivyskupas ir visuotinis patriarchas,
visai Bažnyčiai:
Malonė, gailestingumas ir ramybė nuo Betliejuje gimusio Išganytojo Kristaus!
Garbingieji broliai hierarchai ir mylimi dvasiniai vaikai Viešpatyje,
Dar kartą Dievo malone sulaukę didžiosios Dievo Sūnaus ir Žodžio gimimo kūne šventės, šloviname žmonių giminės Išganytojo ir visos kūrinijos Atpirkėjo iš pragaišties „neapsakomą ir nesuvokiamą nusižeminimą“, kartu su angelais giedodami: „Garbė Dievui aukštybėse, o žemėje ramybė Jo mylimiems žmonėms!“ [1].
Kristus apsireiškė kaip „Emanuelis“ [2] – „Dievas su mumis“ ir „dėl mūsų“, Dievas, esantis šalia kiekvieno iš mūsų ir „artimesnis mums negu mes patys sau“ [3]. Pirmasis Visuotinis Susirinkimas, kurio 1700 metų sukaktį krikščioniškasis pasaulis deramai minėjo šiais metais, dogmatiškai išpažino, kad Amžinasis Dievo Žodis, vienesmis su Tėvu, įsikūnydamas iš Šventosios Dvasios ir Mergelės Marijos „tampa panašus į savo kūrinį“, „kad padarytų žmones dievais“.
Kalėdų troparas skelbia, kad Kristaus Gimimas „buvo pažinimo Šviesos užtekėjimas pasauliui“ ir atskleidė laiką peržengiančią ir visuotinę gyvenimo bei istorijos prasmę: tiesą, jog tik krikščioniškasis tikėjimas iki galo patenkina giliausius proto ieškojimus ir širdies troškimą, nes „nėra niekame kitame išgelbėjimo“, tik Kristuje [4]. Nuo tada „pažinimas, kuris išpučia“ [5], vertinamas Viešpaties žodžių šviesoje: „Jūs pažinsite tiesą, ir tiesa padarys jus laisvus“ [6].
Protą peržengiantis Įsikūnijimo slėpinys nėra tik praeities įvykis, bet nuolat išgyvenamas tikinčiųjų – tų, kurie myli Gelbėtojo Kristaus apsireiškimą. Kaip rašo šventasis Maksimas Išpažinėjas: „Dievo Žodis vieną kartą gimė kūne, tačiau iš meilės tiems, kurie to trokšta, Jis visada nori gimti dvasioje“ [7]. Todėl Gimimo šventė – dieviškojo Įsikūnijimo ir žmogaus dievėjimo per malonę šventė – ne nukreipia mus vien į praeitį, bet veda į „būsimąjį miestą“ [8], į dangiškąją Tėvo, Sūnaus ir Šventosios Dvasios karalystę.
Pasaulyje, kuriame vis dar girdimas karo aidas ir ginklų triukšmas, skamba angelų giesmė „žemėje ramybė“, o Viešpaties balsas laimina „taikdarius“. Jo Šventoji Bažnyčia Dieviškojoje Liturgijoje tuo pat metu meldžia „ramybės iš aukštybių“ ir „taikos visame pasaulyje“. Tikrasis tikėjimas gyvuoju Dievu stiprina mūsų pastangas siekti taikos ir teisingumo net tuomet, kai susiduriame su, žmogiškai žvelgiant, neįveikiamomis kliūtimis. Kaip įkvepiančiai teigiama Ortodoksų Bažnyčios Šventojo ir Didžiojo Kretos Susirinkimo paskelbtoje Žinioje – kurio dešimtmetį minėsime kitais metais – „religinės patirties aliejus turi būti naudojamas žaizdoms gydyti, o ne karo konfliktų ugniai kurstyti“ [9].
Taikos Evangelija ypatingu būdu įpareigoja mus, krikščionis. Negalime likti abejingi krikščionijos susiskaldymo akivaizdoje, ypač kai jį lydi fundamentalizmas ir atviras tarpkonfesinio dialogo atmetimas, nors šio dialogo galutinis tikslas yra susiskaldymo įveika ir vienybės pasiekimas. Pareiga siekti krikščionių vienybės nėra diskutuotina. Atsakomybė tęsti ekumeninio sąjūdžio pradininkų darbą ir pagrįsti jų viziją šiandien ypatingu būdu tenka jaunajai krikščionių kartai.
Mes priklausome Kristui, kuris yra „mūsų ramybė“ [10] ir mūsų gyvenimo džiaugsmo pilnatvė – ta gera valia, kylanti iš tikrumo, kad „tiesa atėjo“ ir „šešėlis praėjo“, kad meilė yra stipresnė už neapykantą, o gyvenimas – už mirtį, ir kad blogis neturi lemiamo žodžio pasaulio gyvenime. Šį pasaulį veda Kristus, „tas pats vakar, šiandien ir per amžius“ [11]. Šis tikėjimas turi spindėti mūsų šv. Kalėdų ir kitų Bažnyčios švenčių šventime. Džiugus tikinčiųjų šventimas turi liudyti perkeičiantį tikėjimo Kristumi veikimą – būti geros valios ir dvasinio džiaugsmo laiku, to „didelio džiaugsmo“ [12], kuris yra pati Evangelijos šerdis.
Garbingieji broliai ir mylimieji vaikai,
2026 metais Didžioji Kristaus Bažnyčia minės 1400 metų sukaktį nuo 626 m. rugpjūčio 7 d., kai per visą naktį trukusias pamaldas Dievo Motinos Vlachernų bažnyčioje, stovint, buvo giedamas Akatisto himnas kaip padėka Švenčiausiajai Dievo Motinai už Konstantinopolio miesto apsaugojimą nuo priešiškų jėgų antpuolio. Šio istorinio jubiliejaus proga 2026 metų Visuotinio patriarchato metraštis bus skirtas šiam mūsų tradicijai ir tapatybei itin reikšmingam įvykiui atminti – įvykiui, neatsiejamai susijusiam su pagarba mūsų visada palaimintajai ir tyriausiajai Dievo Motinai, mūsų žmonių gynėjai ir globėjai.
Šia dvasia, nusilenkdami Mergelei Marijai, laikančiai savo rankose Kūdikėlį Jėzų, ir garbindami Dieviškąjį Žodį, prisiėmusį mūsų pavidalą, linkime visiems jums palaiminto šventojo Kalėdų Dvylikdienio ir naujų Viešpaties malonės metų – vaisingų gerais darbais ir kupinų Dievo dovanų. Jam priklauso visa šlovė, pagarba ir garbinimas dabar ir visada, ir per amžių amžius. Amen.
Šv. Kalėdos 2025
† Baltramiejus Konstantinopolietis
uoliai besimeldžiantis už jus Dievui
[1] Lk 2, 14.
[2] Mt 1, 23.
[3] Mikalojus Kabasilas, Apie gyvenimą Kristuje, VI, PG 150, 660.
[4] Apd 4, 12.
[5] Plg. 1 Kor 8, 1.
[6] Jn 8, 32.
[7] Įvairūs tekstai apie teologiją ir dieviškąją ekonomiką, X, 8, PG 90, 1181.
[8] Hbr 13, 14.
[9] 4 pastraipa.
[10] Ef 2, 14.
[11] Hbr 13, 8.
[12] Plg. Lk 2, 10.
EN
Patriarchal Encyclical for Christmas 2025
+ B A R T H O L O M E W
By God’s Mercy Archbishop of Constantinople-New Rome and Ecumenical Patriarch
to All the Plenitude of the Church
Grace, Mercy and Peace from the Savior Christ Born in Bethlehem
Most honorable Brother Hierarchs,
Beloved children in the Lord,
Having once again been found worthy of reaching the great feast of the Nativity in the flesh of the Son and Word of God, we glorify the “inexpressible and incomprehensible condescension” of the Savior of the human race and Redeemer of all creation from corruption, even as we proclaim with the angels “Glory to God in the highest and on earth peace, goodwill to all people.” [1]
Christ was revealed as “Emmanuel,”[2] as “God with us” and “for us”, as God beside each of us and “closer to us than ourselves.”[3] The pre-eternal Word of God, who is “consubstantial with the Father,” as formulated in doctrine by the First Ecumenical Council, whose 1700th anniversary was appropriately celebrated by the Christian world over this year, “becomes like His own creature,” being incarnate of the Holy Spirit and the Virgin Mary “in order to render human beings into gods.”
The Apolytikion (Dismissal Hymn) for Christmas declares that the Nativity of Christ “has shone to the world the Light of knowledge” and revealed “the transcendent and universal meaning” of life and history, namely the truth that only the Christian faith can fully satisfy the deeper pursuit of the mind and thirst of the heart, that “salvation is found in no one else” but Christ. Thenceforth, the “knowledge” that “puffs up”[5] is being judged by the words of the Lord, that “You will come to know the truth, and the truth shall set you free.”[6]
The suprarational event of the Incarnation is experienced and repeated spiritually in the life of the faithful, who love the epiphany of the Savior Christ. As St. Maximus the Confessor writes: “The Word of God was once born in the flesh, but desires always to be born in the spirit out of love for those who desire it.”[7] In this sense, the Feast of the Nativity, of the divine Incarnation and the deification of humankind by grace, does not direct us to an event of the past, but guides us to the “future city,”[8] to the heavenly kingdom of the Father, the Son, and the Holy Spirit.
In a world, where the echo of war and noise of weapons prevail, the angelic “peace in the world” is resounded and the Lord’s voice blesses “the peacemakers” while His Holy Church prays during the Divine Liturgy “for the peace from above” and “for the peace of the whole world.” Genuine faith in the living God strengthens our struggle for peace and righteousness, even when we are faced with humanly insurmountable impediments. As the Message of the Holy and Great Council of the Orthodox Church—whose tenth anniversary we shall celebrate next year—inspiringly states: “the oil of religious experience must be used to heal wounds and not to rekindle the fire of military conflicts.”[9]
The Gospel of peace especially concerns us Christians. We consider it impermissible to remain indifferent before the fragmentation of Christendom, particularly when this attitude is accompanied by fundamentalism and explicit rejection of inter-Christian dialogue that ultimately aims at transcending division and achieving unity. The obligation of striving for Christian unity is non-negotiable. The responsibility to continue the efforts of the pioneers of the Ecumenical Movement along with the justification of their vision and labor rest on the younger generation of Christians.
We belong to Christ, who is “our peace”[10] and “the fulfilment of joy” in our life, the “goodwill” that springs from the conviction that “the truth has arrived” and “the shadow has passed,” that love is stronger than hatred and life stronger than death, that evil does not have the final word in the life of the world, which is directed by Christ, who is “the same yesterday, today, and tomorrow.”[11] This faith must shine and be revealed in the way we honor Christmas and the other feasts of the Church. The joyous celebration of the faithful should bear witness to the transformative power of our faith in Christ. It should be a time of goodwill and spiritual delight, the experience of that ineffable “great joy”[12] that is “synonymous with the Gospel.”
Most honorable Brothers and beloved children,
In 2026, the Holy Great Church of Christ will honor the completion of 1400 years since August 7, 626, when the Akathist Hymn was chanted “upstanding” during the Sacred Vigil in the Church of Panagia Vlachernae, as an expression of gratitude to the All-Holy Mother of God, for the safeguarding of the City of Constantinople from the attack of hostile forces. On the occasion of this historic milestone, the 2026 Yearbook of the Ecumenical Patriarchate will be dedicated to the commemoration of this important event for our tradition and identity, which are inseparably and profoundly associated with the honor reserved for our ever-blessed and most pure Mother of God, the defender and protector of our people.
In this spirit, as we bow before Mary who holds the infant Jesus in her arms, and as we worship the Divine Word who assumed our form, we wish upon all of you a blessed Holy Twelvetide, and a fruitful in good deeds and filled with divine gifts new year of the Lord’s favor, to Whom belong all glory, honor and worship, now and always, and to the ages of ages. Amen.
Christmas 2025
+Bartholomew of Constantinople
Your fervent supplicant of all before God
___________
1. Lk 2.14.
2. Mt. 1.23.
3. Nicholas Cabasilas, On the Life in Christ, VI, PG 150. 660.
4. Acts 4.12.
5. Cf. 1 Cor. 8.1.
6. Jn 8.32.
7. Various Texts on Theology and the Divine Economy X, 8, PG 90.1181.
8. Heb. 13.14.
9. Paragraph 4.
10. Eph. 2.14.
11. Heb. 13.8.
12. Cf. Lk 2.10.
GR
Πατριαρχική Απόδειξις επί τοις Χριστουγέννοις 2025
+ Β Α Ρ Θ Ο Λ Ο Μ Α Ι Ο Σ
ΕΛΕῼ ΘΕΟΥ ΑΡΧΙΕΠΙΣΚΟΠΟΣ ΚΩΝΣΤΑΝΤΙΝΟΥΠΟΛΕΩΣ –
ΝΕΑΣ ΡΩΜΗΣ ΚΑΙ ΟΙΚΟΥΜΕΝΙΚΟΣ ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ
ΠΑΝΤΙ Τῼ ΠΛΗΡΩΜΑΤΙ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ
ΧΑΡΙΝ, ΕΛΕΟΣ ΚΑΙ ΕΙΡΗΝΗΝ
ΠΑΡΑ ΤΟΥ ΕΝ ΒΗΘΛΕΕΜ ΓΕΝΝΗΘΕΝΤΟΣ ΣΩΤΗΡΟΣ ΧΡΙΣΤΟΥ
Τιμιώτατοι ἀδελφοί Ἱεράρχαι καί προσφιλέστατα τέκνα ἐν Κυρίῳ,
Ἀξιωθέντες καί πάλιν νά φθάσωμεν τήν μεγάλην ἑορτήν τῆς κατά σάρκα Γεννήσεως τοῦ Υἱοῦ καί Λόγου τοῦ Θεοῦ, δοξολογοῦμεν τήν «ἄφραστον καί ἀκατάληπτον συγκατάβασιν» Αὐτοῦ, τοῦ Σωτῆρος τοῦ γένους τῶν ἀνθρώπων καί Λυτρωτοῦ ἁπάσης τῆς κτίσεως ἐκ τῆς φθορᾶς, ἀναβοῶντες μετά τῶν Ἀγγέλων «Δόξα ἐν ὑψίστοις Θεῷ καί ἐπί γῆς εἰρήνη, ἐν ἀνθρώποις εὐδοκία»[1].
Ὁ Χριστός ἀπεκαλύφθη ὡς «Ἐμμανουήλ»[2], ὡς «Θεός μεθ᾿ ἡμῶν» καί «ὑπέρ ἡμῶν», ὡς Θεός πλησίον ἑνός ἑκάστου ἐξ ἡμῶν, ὡς «καί ἡμῶν αὐτῶν συγγενέ-στερος»[3]. Ὁ «ὁμοούσιος» τῷ Θεῷ Πατρί προαιώνιος Λόγος, καθώς ἐδογμάτισεν ἡ ἐν Νικαίᾳ Α’ Οἰκουμενική Σύνοδος, ἡ 1700ή ἐπέτειος ἀπό τῆς συγκλήσεως τῆς ὁποίας ἐτιμήθη πρεπόντως ὑπό τοῦ χριστιανικοῦ κόσμου κατά τό παριππεῦον ἔτος, «ὁμοιοῦται τῷ ἰδίῳ ποιήματι», σαρκωθείς ἐκ Πνεύματος Ἁγίου καί Μαρίας τῆς Παρθένου, «ἵνα τούς ἀνθρώπους θεούς ἀποδείξῃ».
Τό Ἀπολυτίκιον τῶν Χριστουγέννων διακηρύσσει ὅτι ἡ Γέννησις τοῦ Χριστοῦ «ἀνέτειλε τῷ κόσμῳ τό φῶς τό τῆς γνώσεως», ἀπεκάλυψε τό «ὑπερβατικόν καί καθολικόν νόημα» τῆς ζωῆς καί τῆς ἱστορίας, τήν ἀλήθειαν, ὅτι μόνον ἡ χριστιανική πίστις δύναται νά ἱκανοποιήσῃ πλήρως τάς βαθυτέρας ἀναζητήσεις τοῦ νοός καί τήν δίψαν τῆς καρδίας, ὅτι «οὐκ ἔστιν ἐν ἄλλῳ οὐδενί ἡ σωτηρία» [4] εἰ μή ἐν Χριστῷ. Ἔκτοτε, «ἡ γνῶσις», ἥτις «φυσιοῖ»[5], κρίνεται ἐκ τοῦ Κυριακοῦ «Γνώσεσθε τήν ἀλήθειαν καί ἡ ἀλήθεια ἐλευθερώσει ὑμᾶς»[6].
Τό ὑπέρλογον γεγονός τῆς Ἐνσαρκώσεως βιοῦται καί ἐπαναλαμβάνεται πνευματικῶς εἰς τήν ζωήν τῶν πιστῶν, τῶν ἀγαπώντων τήν ἐπιφάνειαν τοῦ Σωτῆρος Χριστοῦ. Ὅπως γράφει ὁ Ἅγιος Μάξιμος ὁ Ὁμολογητής, «Ὁ τοῦ Θεοῦ Λόγος ἐφάπαξ κατά σάρκα γεννηθείς, ἀεί γεννᾶται θέλων κατά πνεῦμα διά φιλανθρωπίαν τοῖς θέλουσι». Ἐν τῇ ἐννοίᾳ ταύτῃ, ὁ ἑορτασμός τῶν Χριστουγέννων, τῆς Σαρκώσεως τοῦ Θεοῦ καί τῆς κατά χάριν θεώσεως τοῦ ἀνθρώπου, δέν μᾶς στρέφει πρός ἕν γεγονός τοῦ παρελθόντος, ἀλλά μᾶς κατευθύνει πρός τήν «μέλλουσαν πόλιν»[8], πρός τήν αἰωνίαν Βασιλείαν τοῦ Πατρός καί τοῦ Υἱοῦ καί τοῦ Ἁγίου Πνεύματος.
Εἰς ἕνα κόσμον, ὅπου ἠχοῦν αἱ πολεμικαί ἰαχαί καί ἡ κλαγγή τῶν ὅπλων, διασαλπίζεται τό ἀγγελικόν «ἐπί γῆς εἰρήνη», ἡ φωνή τοῦ Κυρίου μακαρίζει τούς «εἰρηνοποιούς» καί ἡ Ἁγία Ἐκκλησία Του δέεται εἰς τήν Θείαν Λειτουργίαν «ὑπέρ τῆς ἄνωθεν εἰρήνης» καί «ὑπέρ τῆς εἰρήνης τοῦ σύμπαντος κόσμου». Ἡ γνησία πίστις εἰς Θεόν ζῶντα ἐνδυναμώνει τόν ἀγῶνα διά τήν εἰρήνην καί τήν δικαιοσύνην, ἀκόμη καί ὅταν οὗτος εὑρίσκεται ἐνώπιον ἀνυπερβλήτων, κατ᾿ ἄνθρωπον, ἐμποδίων. Ὡς θεοκινήτως δηλοῦται εἰς τό Μήνυμα τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Συνόδου τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας, τήν πρώτην δεκαετηρίδα τῆς ὁποίας θά ἑορτάσωμεν κατά τό ἐπερχόμενον ἔτος, «τό λάδι τοῦ θρησκευτικοῦ βιώματος πρέπει νά χρησιμοποιεῖται γιά νά ἐπουλώνει πληγές καί ὄχι γιά νά ἀναζωπυρώνει τή φωτιά τῶν πολεμικῶν συρράξεων»[9].
Τό Εὐαγγέλιον τῆς εἰρήνης ἀφορᾷ ἐξόχως εἰς ἡμᾶς τούς Χριστιανούς. Θεωροῦμεν ἀνεπίτρεπτον τήν ἀδιαφορίαν διά τήν διάσπασιν τῆς Χριστιανοσύνης, ἰδίως ὅταν αὕτη συνοδεύεται ἀπό φονταμενταλισμόν καί ρητήν ἀπόρριψιν τῶν διαχριστιανικῶν διαλόγων, οἱ ὁποῖοι ἔχουν τελικόν σκοπόν τήν ὑπέρβασιν τῆς διαιρέσεως καί τήν ἐπίτευξιν τῆς ἑνότητος. Τό χρέος τοῦ ἀγῶνος διά τήν χριστιανικήν ἑνότητα εἶναι ἀδιαπραγμάτευτον. Εἰς τήν νέαν γενεάν τῶν Χριστιανῶν ἀνήκει ἡ εὐθύνη τῆς συνεχίσεως τῶν προσπαθειῶν τῶν πρωτεργατῶν τῆς Οἰκουμενικῆς Κινήσεως καί τῆς δικαιώσεως τῶν ὁραμάτων καί τῶν μόχθων των.
Ἀνήκομεν εἰς τόν Χριστόν, ὁ ὁποῖος εἶναι «ἡ εἰρήνη ἡμῶν»[10] καί ἡ «πεπληρωμένη χαρά» εἰς τήν ζωήν μας, ἡ «εὐδοκία», ἡ πηγάζουσα ἐκ τῆς βεβαιότητος ὅτι «ἦλθεν ἡ ἀλήθεια» καί «παρέδραμεν ἡ σκιά», ὅτι ἡ ἀγάπη εἶναι ἰσχυροτέρα ἀπό τό μῖσος καί ἡ ζωή ἰσχυροτέρα ἀπό τόν θάνατον, ὅτι τό κακόν δέν ἔχει τόν τελευταῖον λόγον εἰς τήν ζωήν τοῦ κόσμου, τήν ὁποίαν κατευθύνει ὁ Χριστός, ὁ «χθές καί σήμερον ὁ αὐτός καί εἰς τούς αἰῶνας»[11]. Αὐτή ἡ πίστις πρέπει νά διαλάμπῃ καί νά ἀποκαλύπτεται εἰς τόν τρόπον μέ τόν ὁποῖον τιμῶμεν τά Χριστούγεννα καί τάς ἄλλας ἐκκλησιαστικάς ἑορτάς. Ὁ θεοτερπής ἑορτασμός ἐκ μέρους τῶν πιστῶν ὀφείλει νά μαρτυρῇ τήν μεταμορφωτικήν δύναμιν τῆς εἰς Χριστόν πίστεως διά τήν ζωήν μας, νά εἶναι καιρός εὐδοκίας καί πνευματικῆς εὐφροσύνης, βιώσεως ἐκείνης τῆς ἀνεκλαλήτου «μεγάλης χαρᾶς»[12], ἡ ὁποία εἶναι «συνώνυμος τοῦ Εὐαγγελίου».
Ἱερώτατοι καί Θεοφιλέστατοι ἀδελφοί καί ἀγαπητά τέκνα,
Κατά τό ἔτος 2026, ἡ Ἁγία τοῦ Χριστοῦ Μεγάλη Ἐκκλησία τιμᾷ τήν συμπλή-ρωσιν 1400 ἐτῶν ἀπό τῆς 7ης Αὐγούστου 626, ὅτε ἐψάλη «ὀρθοστάδην» ὁ Ἀκάθιστος Ὕμνος, κατά τήν Ἱεράν Ἀγρυπνίαν ἐν τῷ Ἱερῷ Ναῷ τῆς Παναγίας Βλαχερνῶν, εἰς ἔκφρασιν εὐγνωμοσύνης πρός τήν Ὑπεραγίαν Θεοτόκον, διά τήν διάσωσιν τῆς Πόλεως ἐκ τῆς ἐπιδρομῆς ἐχθρῶν δυσμενῶν. Ἐπί τῇ ἱστορικῇ ταύτῃ ἐπετείῳ, ἡ Ἐπετηρίς τοῦ Οἰκουμενικοῦ Πατριαρχείου τοῦ ἔτους 2026 ἀφιεροῦται εἰς τήν ἀνάμνησιν τοῦ σημαντικοῦ τούτου γεγονότος διά τήν Παράδοσιν καί τήν ταυτότητά μας, αἱ ὁποῖαι εἶναι ἀδιασπάστως καί βαθέως συνυφασμέναι μέ τήν τιμήν πρός τήν ἀειμακάριστον καί παναμώμητον Μητέρα τοῦ Θεοῦ ἡμῶν καί Ὑπέρμαχον Στρατηγόν τοῦ Γένους.
Ἐν τῷ πνεύματι τούτῳ, κλίνοντες τό γόνυ ἐνώπιον τῆς Βρεφοκρατούσης Μαριάμ καί προσκυνοῦντες τόν τήν ἡμετέραν μορφήν ἀναλαβόντα Θεόν Λόγον, εὐχόμεθα εἰς πάντας ὑμᾶς εὐλογημένον τό Ἅγιον Δωδεκαήμερον, καλλίκαρπον δέ ἐν ἔργοις ἀγαθοῖς καί πλήρη θείων δωρημάτων τόν νέον ἐνιαυτόν τῆς χρηστότητος τοῦ Κυρίου, ᾯ πρέπει πᾶσα δόξα, τιμή καί προσκύνησις, νῦν καί ἀεί καί εἰς πάντας τούς αἰῶνας. Ἀμήν!
Χριστούγεννα 2025
† Ὁ Κωνσταντινουπόλεως Βαρθολομαίος
διάπυρος πρός Θεόν εὐχέτης πάντων ὑμῶν
_________
1. Λουκ. β’, 14.
2. Ματθ. α’, 23.
3. Νικολάου Καβάσιλα, Περί τῆς ἐν Χριστῷ ζωῆς, ΣΤ’, PG 150, 660.
4. Πράξ. δ’, 12.
5. Πρβλ. Α’ Κορ. η’, 1.
6. Ἰωάν, η’, 32.
7. Μαξίμου τοῦ Ὁμολογητοῦ, Κεφάλαια διάφορα θεολογικά τε καί οἰκονομικά, Ι, η’, PG 90, 1181.
8. Ἑβρ. ιγ’, 14.
9. Μήνυμα τῆς Ἁγίας καί Μεγάλης Συνόδου τῆς Ὀρθοδόξου Ἐκκλησίας πρός τόν Ὀρθόδοξο λαό καί κάθε ἄνθρωπο καλῆς θελήσεως, § 4.
10. Ἐφεσ. β’, 14.
11. Ἑβρ. ιγ’, 8.
12. Πρβλ. Λουκ. β΄, 10.
UA
Патріарше послання на Різдво Христове 2025
+ Варфоломій,
Милістю Божою Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський Патріарх,
Усій повноті Церкви,
Благодать, милість і мир
Від Христа Спасителя народженого у Вифлеємі
Всечесні браття ієрархи і возлюблені чада в Господі,
Знову сподобившись досягти великого свята Різдва у плоті Сина і Слова Божого, ми прославляємо «невимовне і незбагненне зішестя» Спасителя роду людського і Викупителя всього творіння від тління, проголошуючи з ангелами: «Слава на висоті Богу, і на землі мир, в людях благовоління». [1]
Христос був явлений як «Еммануїл»,[2] як «Бог з нами» і «для нас», як Бог поруч із кожним із нас і «ближчий до нас, ніж ми самі»[3]. Предвічне Слово Боже, яке є «єдиносущним з Отцем», як сформульовано у вченні Першого Вселенського Собору, 1700-річчя якого християнський світ належним чином відзначив цього року, «стає подібним до Свого власного творіння», втілившись від Святого Духа та Діви Марії, «щоб перетворити людей на богів».
Тропар Різдва проголошує, що Різдво Христове «осяяло світові світло розуму» та явило «трансцендентний і вселенський сенс» життя та історії, а саме – істину про те, що лише християнська віра може повністю задовольнити глибші прагнення розуму та спрагу серця, що «спасіння немає ні в кому іншому»[4], окрім Христа. Відтоді «розум», який «роздимає»[5], судиться словами Господа: «Ви пізнаєте правду, і правда вас визволить»[6].
Надраціональна подія Втілення переживається та повторюється духовно в житті вірних, які люблять явлення Спасителя Христа. Як пише святий Максим Сповідник: «Слово Боже колись народилося у плоті, але завжди бажає народжуватися в дусі з любови до тих, хто цього бажає»[7]. У цьому сенсі свято Різдва Христового, божественного Втілення та обожнення людства благодаттю, не спрямовує нас до події минулого, а веде до «майбутнього міста»[8], до небесного Царства Отця, і Сина, і Святого Духа.
У світі, де панує відлуння війни та шум зброї, лунає ангельський «мир у світі», і голос Господній благословляє «миротворців», тоді як Його Свята Церква молиться під час Божественної Літургії «за мир з висоти» та «за мир усього світу». Справжня віра в живого Бога зміцнює нашу боротьбу за мир і праведність, навіть коли ми стикаємося з людськими нездоланними перешкодами. Як натхненно стверджує Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви, десяту річницю якого ми святкуватимемо наступного року: «олія релігійного досвіду повинна використовуватися для зцілення ран, а не для розпалювання вогню військових конфліктів».[9]
Євангеліє миру особливо стосується нас, християн. Ми вважаємо неприпустимим залишатися байдужими до роздробленості християнського світу, особливо коли таке ставлення супроводжується фундаменталізмом та явним відкиданням міжхристиянського діалогу, який зрештою спрямований на подолання розділень та досягнення єдности. Обов’язок прагнути християнської єдности не підлягає обговоренню. Відповідальність за продовження зусиль піонерів екуменічного руху, разом з виправданням їхнього бачення та праці, лежить на молодому поколінні християн.
Ми належимо Христу, який є «нашим миром»[10] і «звершенням радости» в нашому житті, «доброю волею», що випливає з переконання, що «істина прийшла» і «тінь минула», що любов сильніша за ненависть, а життя – сильніше за смерть, що зло не має останнього слова в житті світу, яким керує Христос, який «вчора, сьогодні і завтра – той самий»[11]. Ця віра повинна сяяти і виявлятися в тому, як ми шануємо Різдво та інші церковні свята. Радісне святкування вірних повинно свідчити про перетворюючу силу нашої віри в Христа. Це має бути час доброї волі та духовної насолоди, переживання тієї невимовної «великої радости»[12], яка є «синонімом Євангелія».
Преосвященніші та Боголюбивіші браття та улюблені чада,
У 2026 році Свята Христова Велика Церква вшановуватиме завершення 1400-річчя від дня, коли 7 серпня 626 року під час Священної Всенощної служби в священному Влахернському храмі Пресвятої Богородиці було виконано Акафіст як вираз вдячности Пресвятій Богородиці за захист міста Константинополя від нападу ворожих сил. З нагоди цієї історичної події Щорічник Вселенського Патріархату за 2026 рік буде присвячено вшануванню цієї важливої для нашої традиції та ідентичности події, яка нерозривно та глибоко пов’язана з шаною, що належить нашій присноблаженній і пренепорочній Божій Матері, захисниці та покровительці нашого роду.
У цьому дусі, схиляючись перед Марією, яка тримає на руках Немовля Ісуса, і поклоняючись Божественному Слову, яке прийняло наш образ, бажаємо всім вам благословенних свят та плідного в добрих справах та сповненого божественних дарів нового року благости Господа, Якому належить усяка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Різдво, 2025
† Варфоломій Константинопольський,
палкий молитовник перед Богом за всіх вас
_________
1. Лк. 2:14.
2. Мт. 1:23.
3. Микола Кавасила, Про життя у Христі, VI, PG 150. 660.
4. Діяння 4:12.
5. Див. 1 Кор. 8:1.
6. Ін. 8:32.
7. Різні тексти по теології та Божественної економії X, 8, PG 90.1181.
8. Євр. 13:14.
9. Параграф 4.
10. Єф. 2:14.
11. Євр. 13:8.
12. Див. Лк. 2:10.
RU
ПАТРИАРШЕЕ ОБРАЩЕНИЕ НА РОЖДЕСТВО ХРИСТОВО 2025
+ В А Р Ф О Л О М Е Й
МИЛОСТЬЮ БОЖИЕЙ АРХИЕПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ,
НОВОГО РИМА И ВСЕЛЕНСКИЙ ПАТРИАРХ
ВСЕЙ ПОЛНОТЕ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ, МИЛОСТЬ И МИР
ОТ В ВИФЛЕЕМЕ РОДИВШЕГОСЯ СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА
Честнейшие братья Иерархи и возлюбленные чада о Господе!
Вновь удостоившись достичь великого праздника Рождества по плоти Сына и Слова Божьего, мы прославляем «неописуемое и непостижимое нисхождение» Его, Спасителя человеческого рода и Искупителя всего творения от тления, восклицая вместе с Ангелами: «Слава в вышних Богу, и на земле мир, в человецех благоволение»[1].
Христос открылся как «Эммануил»[2], как «Бог с нами» и «ради нас», как Бог, близкий каждому из нас, как «и нас самих родственнее нам»[3]. Вечное Слово, «единосущное» Богу Отцу, как учил Первый Вселенский Никейский собор, 1700-летие созыва которого было должным образом отмечено христианским миром в прошлом году, «уподобляется своему же творению», воплотившись от Духа Святого и Девы Марии, «чтобы явить людей богами».
Тропарь Рождества Христова провозглашает, что Рождество Христа «воссия мирови свет разума», раскрыло «трансцендентный и всеобщий смысл» жизни и истории, истину о том, что только христианская вера может удовлетворить в полноте самые глубокие искания ума и жажду сердца, что «и нет ни в ком ином спасения»[4], кроме как во Христе. Отсюда о «знании», которое «надмевает»[5], судить надо по словам Господним: «Познайте истину, и истина освободит вас»[6].
Премысленный факт Воплощения живется и воспринимается духовно в жизни верных, возлюбивших явление Спасителя Христа. Как пишет Святой Максим Исповедник, «Слово Божие, однажды рожденное по плоти, вследствие человеколюбия Своего желает всегда рождаться по духу в хотящих этого»[7]. В этом смысле, праздник Рождества Христова, Воплощения Бога и по благодати обожения человека, не обращается к событию прошлого, а направляет к «будущему граду»[8], к вечному Царству Отца и Сына и Святого Духа.
В мире, где звучат воинственные кличи и звон оружия, вострублено и ангельское «на земли мир», глас Господень ублажает «миротворцев», и Его Святая Церковь молится на Божественной Литургии «о свышнем мире свыше» и «о мире всего мира». Подлинная вера в живого Бога укрепляет борьбу за мир и справедливость, даже перед лицом препятствий, непреодолимых для человека. Как богодухновенно сказано в Послании Священного и Великого Собора Православной Церкви, первую декаду которого мы будем отмечать в следующем году, «елей религиозного опыта должен быть использован для заживления ран, а не для разжигания огня военных конфликтов»[9].
Благовестие мира прежде всего касается нас, христиан. Мы считаем неприемлемым безразличие к расколу христианства, особенно когда оно сопровождается фундаментализмом и явным неприятием межхристианского диалога, конечной целью которого является преодоление разделения и достижение единства. Обязанность бороться за христианское единство не подлежит никакому оспариванию. Новое поколение христиан несет ответственность за продолжение усилий тех, кто начал Экуменическое Движение, в оправдание их видений и трудов.
Мы принадлежим Христу, Который есть «наш мир»[10] и «преполнейшая радость» в нашей жизни, «благоволение», источаемое уверением в том, что «истина пришла» и «сень преиде», что любовь сильнее ненависти и жизнь сильнее смерти, что зло не имеет последнего слова в жизни мира, управляет которой Христос, «Той же и вчера и сегодня и вовеки»[11]. Эта вера должна воссиявать и являть себя таким образом, каким мы чтим Рождество и другие церковные праздники. Благочестное празднование со стороны верующих должно свидетельствовать о преобразующей силе веры во Христа для нашей жизни, стать временем благоволения и духовного веселия, временем переживания той неописуемой «велией радости»[12], которая «является синонимом Евангелия».
Священнейшие и Боговозлюбленные братия и любимые чада.
В 2026 году Святая Великая Церковь Христова отмечает 1400-летие со дня 7 августа 626 года, когда во время Священной Всенощной в Святом храме Панагии Влахернской был пропет Акафист, стоя, в знак благодарности Пресвятой Богородице за спасение города от нашествия враждебных воинств. В этот исторический юбилей Ежегодник Вселенского Патриархата 2026 года посвящен воспоминанию этого значимого события для нашего Предания и идентичности, которые неразрывно и глубоко связаны с честью Присноблаженной и Пренепорочной Матери Бога нашего и Взбранное Воеводе Нации.
В этом духе, преклоняя колена пред держащей Младенца Марией и покланяясь наш образ восприявшему Богу Слову, желаем всем вам благословенных Святок, многоплодного в делах благих и исполненного дарованиями Божиими нового лета благости Господней, Ему же подобает всякая слава, честь и поклонение, ныне и присно и во веки веков.
Рождество Христово, 2025 г.
+ Константинопольский
пламенный к Богу молитвенник о всех вас
1. Лк. 2, 14.
2. Мф. 1, 23.
3. Николай Кавасила. Семь слов о жизни во Христе, 6. — PG 150, 660.
4. Деян. 4, 12.
5. Ср. 1 Кор 8, 1.
6. Ин. 8, 32.
7. Прп. Максим Исповедник. Различные богословские и домостроительные главы. 1, 8. — PG 90, 1181.
8. Евр. 13, 14.
9. Послание Святого и Великого Собора Православной Церкви к православному народу и всякому человеку доброй воли, § 4.
10. Ефес. 2, 14
11. Евр. 13, 8.
12. См. Лк. 2, 10.
BY
Патрыяршае пасланне на Нараджэнне Хрыстова 2025
Неафіцыйны пераклад
+ У А Р Ф А Л А М Е Й
МІЛАСЦЬ БОЖАЙ АРХІЯПІСКОП КАНСТАНТЫНАПОЛЯ,
НОВАГА РЫМА І УСЯЛЕНСКІ ПАТРЫАРХ
УСЕЙ ПОЎНАЦЕ ЦАРКВЫ
ДОБРАДАЦЬ, літасці і свет
АД У ВІФЛЕЕМЕ НАРАДЖЫЎСЯ ВЫРАТАВАЛЬНІКА ХРЫСТА
Сапраўднейшыя браты Іерархі і ўмілаваныя дзеці аб Госпадзе!
Зноў удастоіўшыся дасягнуць вялікага свята Раства па плоці Сына і Слова Божага, мы праслаўляем «неапісальнае і неспасціжнае сыходжанне» Яго, Збавіцеля чалавечага роду і Адкупіцеля ўсяго тварэння ад тлення, усклікаючы разам з Ангеламі: « чалавеках упадабаньне»[1].
Хрыстос адкрыўся як «Эмануіл»[2], як «Бог з намі» і «дзеля нас», як Бог, блізкі кожнаму з нас, як «і нас саміх роднаснейшым нам»[3]. Вечнае Слова, «адзінаіснае» Богу Айцу, як вучыў Першы Сусветны Нікейскі сабор, 1700-годдзе склікання якога было належным чынам адзначана хрысціянскім светам у мінулым годзе, «прыпадабняецца да свайго ж стварэння», увасобіўшыся ад Духа Святога і Дзевы Марыі, «каб явіць людзей багамі».
Трапар Нараджэння Хрыстовага абвяшчае, што Ражджаство Хрыста «васія свету і святло розуму», раскрыла «трансцэндэнтны і ўсеагульны сэнс» жыцця і гісторыі, ісціну аб тым, што толькі хрысціянская вера можа задаволіць у паўнаце самыя глыбокія пошукі розуму і жады. акрамя як у Хрысце. Адсюль пра «веды», якія «надмейваюць»[5], трэба судзіць па словах Гасподніх: «Пазнайце ісціну, і ісціна вызваліць вас»[6].
Прамысловы факт Уцелаўлення жывецца і ўспрымаецца духоўна ў жыцці вернікаў, якія палюбілі з'яву Збавіцеля Хрыста. Як піша Святы Максім Спавядальнік, «Слова Божае, аднойчы народжанае па целе, з прычыны чалавекалюбства Свайго жадае заўсёды нараджацца па духу ў жадаючых гэтага»[7]. У гэтым сэнсе, свята Божага Нараджэння, Уцелаўлення Бога і па мілаце абагаўлення чалавека, не звяртаецца да падзеі мінулага, а накіроўвае да «будучага граду»[8], да вечнага Валадарства Айца і Сына і Святога Духа.
У свеце, дзе гучаць ваяўнічыя клічы і звон зброі, затрубленае і анёльскае «на зямлі мір», голас Гасподні лашчыць «міратворцаў», і Яго Святая Царква моліцца на Боскай Літургіі «аб звышнім свеце звыш» і «аб свеце ўсяго свету». Сапраўдная вера ў жывога Бога ўмацоўвае барацьбу за мір і справядлівасць, нават перад перашкодамі, непераадольнымі для чалавека. Як натхнёна сказана ў Пасланні Свяшчэннага і Вялікага Сабору Праваслаўнай Царквы, першую дэкаду якога мы будзем адзначаць у наступным годзе, «алей рэлігійнага досведу павінен быць выкарыстаны для гаення ран, а не для распальвання агню ваенных канфліктаў»[9].
Дабравесце свету перш за ўсё тычыцца нас, хрысціян. Мы лічым непрымальнай абыякавасць да расколу хрысціянства, асабліва калі яно суправаджаецца фундаменталізмам і відавочным непрыманнем міжхрысціянскага дыялогу, канчатковай мэтай якога з'яўляецца пераадоленне падзелу і дасягненне адзінства. Абавязак змагацца за хрысціянскую еднасць не падлягае ніякаму аспрэчванню. Новае пакаленне хрысціян нясе адказнасць за працяг намаганняў тых, хто пачаў Экуменічны Рух, у апраўданне іх бачанняў і прац.
Мы належым да Хрыста, які ёсць «наш свет»[10] і «найпоўная радасць» у нашым жыцці, «добраахвотнасць», крыжаванае запэўненнем у тым, што «ісціна прыйшла» і «шаты перайдзе», што любоў мацнейшая за нянавісць і жыццё мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацнейшае за смерць, што зло мацней за смерць; і ўчора, і сёння, і на вякі»[11]. Гэтая вера павінна зазьзяць і ўяўляць сябе такім чынам, якім мы шануем Каляды і іншыя царкоўныя сьвяты. Набожнае святкаванне з боку вернікаў павінна сведчыць аб пераўтваральнай сіле веры ў Хрыста для нашага жыцця, стаць часам добрай волі і духоўнай весялосці, часам перажывання той неапісальнай «вялікай радасці»[12], якая «з'яўляецца сінонімам Евангелля».
Свяшчэннейшыя і Богалюбыя браты і любімыя дзеці.
У 2026 годзе Святая Вялікая Царква Хрыстова адзначае 1400-годдзе з дня 7 жніўня 626 года, калі падчас Свяшчэннай Усяночнай у Святым храме Панагіі Влахернскай быў праспяваны Акафіст, стоячы, у знак падзякі Найсвяцейшай Багародзіцы за выратаванне горада. У гэты гістарычны юбілей Штогоднік Сусветнага Патрыярхата 2026 года прысвечаны ўспаміну гэтай значнай падзеі для нашага Традыцыі і ідэнтычнасці, якія непарыўна і глыбока звязаныя з гонарам Прыснаблажэннай і Беззаганнай Маці Бога нашага і Узбранае Ваяводзе Нацыі.
У гэтым духу, схіліўшы калена перад трымаючай Дзіцятка Марыяй і пакланяючыся наш вобраз успрымаўшаму Богу Слову, жадаем усім вам дабраславёных Каляд, шматплоднага ў справах добрых і выкананага дараваннямі Божымі новага лета дабрыні Гасподняй, Яму ж належыць усякая слава стагоддзяў.
Нараджэнне Хрыстовае, 2025 г.
+ Канстанцінопальскі
палымяны да Бога малітоўнік за ўсіх вас
1. Лк. 2, 14.
2. Мт. 1, 23.
3. Мікалай Кавасіла. Сем слоў пра жыццё ў Хрысце, 6. PG 150, 660.
4. Дзеян. 4, 12.
5. Пар. 1 Кар 8, 1.
6. Ін. 8, 32.
7. Прп. Максім Вызнаўца. Розныя багаслоўскія і домабудаўнічыя часткі. 1, 8. - PG 90, 1181.
8. Яўр. 13, 14.
9. Пасланне Святога і Вялікага Сабора Праваслаўнай Царквы да праваслаўнага народа і ўсякага чалавека добрай волі, § 4.
10. Эфес. 2, 14
11. Яўр. 13, 8.
12. Глядзіце Лк. 2, 10.